Вибрані твори. І. Карпенко-Карий (Видання 1936 року)

Автор: Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) (1845 – 1905) – український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського театру. Народився в родині збіднілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку в селі Арсенівка, Бобринецького повіту, Херсонської губернії (тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область). Навчався у Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив з відзнакою у 1859 році. Тоді ж, у 14-річному віці, почав працювати писарчуком станового пристава у містечку Мала Виска, а пізніше – канцеляристом міської управи. 1864 року перейшов на службу в повітовий суд. У 1865 році переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління до 1883 року включно. У цей період життя Карпенко-Карий брав участь в аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. У 1870 році одружився з Надією Карлівною Тарковською. Вона народила І. Карпенку-Карому семеро дітей, а у 1881 році його спіткало велике горе спочатку померла дружина, а через рік дочка Марія. У 1883 році в альманасі «Рада» письменник надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. Тоді ж за зв’язок з українськими революційними гуртками і постачання паспортів революціонерам його звільнили зі служби і незабаром відправили на три роки заслання (потім термін продовжили) в місто Новочеркаськ під гласний нагляд поліції. Там він одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». 1886 року у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого. До нього увійшла п’єса «Мартин Боруля», яка започаткувала блискучий ряд «серйозних комедій» «Сто тисяч» (1889), «Хазяїн» (1900) та інших. У 1887 році письменник отримав дозвіл на звільнення, повернувся з родиною в Україну й оселився на своєму хуторі Надія. 1888 року з Івана Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до театральної трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше – до трупи іншого брата – Панаса Саксаганського. 1899 року написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини XVIII століття. У 1900 – 1904 роки створює власну театральну трупу, пише п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море». 1906 року важка хвороба спонукає Карпенка-Карого залишити сцену і виїхати на лікування до Берліну, де він 2 (15) вересня 1907 року помирає. Поховали драматурга на батьківщині, на хуторі Надія.