Реконструкції зовнішнього вигляду українських козаків 1570–1580-х років
Істоки українського козацтва (XV–XVI ст.)
Історія українського козацтва починається ще наприкінці XV століття, хоча сказати точно коли саме з’явилися перші козаки навряд чи можливо. В документах вони вперше згадуються у 1492 році, але зрозуміло що на той момент козаки вже існували і раніше. Просто відомостей про них збереглось небагато.
Саме слово «козак» має тюркське походження. Найчастіше його перекладають як вільна людина або степовий воїн. Для того часу така назва підходила як не можна краще, адже більшість козаків жили на прикордонних землях де кожному доводилося розраховувати в першу чергу на самого себе.
Південні райони України в той час були мало заселені.Тут починалося так зване Дике Поле. Величезні степові простори, де людей було небагато, зате небезпеки вистачало. Татарські набіги траплялися регулярно і тому життя на цих землях спокійним назвати важко. Але людей це не зупиняло. Сюди йшли мисливці, рибалки, бортники, втікачі від панів та просто люди які шукали для себе вільнішого життя.
Спочатку козаки не були окремим станом чи якоюсь особливою верствою населення. Здебільшого це були звичайні люди які селилися на південному прикордонні, займалися промислами, господарством, а коли було треба брали до рук зброю. В степу без цього було ніяк. Один сам довго не протримається.
З роками таких людей ставало більше. Вони об’єднувались в загони, разом ходили на промисли, будували укріплення та обороняли свої поселення. З’являлися отамани, складалися власні порядки та звичаї. Все це відбувалося поступово, ніхто тоді ще не думав що через кілька десятиліть про козаків буде знати вся Східна Європа.
Окремо варто згадати Дмитра Вишневецького, більше відомого як Байда. Саме з його ім’ям найчастіше пов’язують перші великі козацькі укріплення на Хортиці. Чи можна їх вже називати Запорозькою Січчю історики сперечаються до сьогодні. Але те що Вишневецький відіграв важливу роль в історії раннього козацтва сумнівів майже не викликає.
Наприкінці XVI століття козацтво вже стало силою з якою доводилося рахуватися. Польська влада намагалася використати козаків для охорони кордонів, частину навіть брали на службу. Але контролювати все козацтво не виходило. Його ставало більше, вплив зростав і попереду були події які дуже сильно змінять історію України.
Художні реконструкції образів Северина Наливайка та Петра Конашевича-Сагайдачного з книги про історію українського козацтва.
Запорозька Січ і козацькі повстання (XVI–XVII ст.)
Наприкінці XVI століття козацтво вже було досить помітною силою. Польська влада це добре розуміла і намагалася частину козаків поставити під свій контроль. У 1572 році з’явився перший козацький реєстр. Козаків які до нього потрапили почали називати реєстровими. Вони отримували платню та несли службу на користь короля.
Але таких козаків було небагато. Основна маса жила своїм життям і до реєстру не входила. Саме ці люди найчастіше йшли на Запорожжя. Там обирали отаманів, збирали ради, вирішували різні справи. Запорозька Січ поступово ставала головним козацьким осередком, хоча виглядала вона тоді зовсім не так як її часто показують в книжках та фільмах.
Життя на Січі було суворим. Постійна небезпека, походи, війни. Багато козаків роками не мали постійного господарства. Одні ходили в степ, інші на Дніпро, хтось займався промислами, хтось воював. Все залежало від обставин.
Козаки часто брали участь у війнах Речі Посполитої. Але не рідко організовували походи і самостійно. Особливо багато було сутичок з татарами. Відомі також морські походи на турецькі міста, які свого часу наробили чимало галасу по всій Європі.
Поступово почали загострюватися і відносини між козаками та шляхтою. Причин було багато. Частина козаків вимагала більше прав, частина виступала проти утисків православної віри. До цього додавалися земельні питання, податки та постійні конфлікти з місцевою владою.
Першими великими виступами стали повстання Криштофа Косинського та Северина Наливайка. Вони завершилися поразкою, але самі причини через які люди бралися за зброю нікуди не поділись. Навпаки. З кожним роком невдоволених ставало більше і більше.
На початку XVII століття козацтво вже перетворилося на силу з якою доводилося рахуватись. Попереду були нові війни, нові повстання і події які згодом приведуть до Визвольної війни Богдана Хмельницького.
Дружина козака Прилуцького полку та товариш Прилуцького полку XVIII століття
Гетьманщина Богдана Хмельницького (XVII ст.)
У 1648 році почалося повстання Богдана Хмельницького. Зараз про нього знають навіть ті, хто історією особливо не цікавиться. А тоді навряд чи хтось міг передбачити, що події зайдуть так далеко.
Козацькі повстання траплялися і раніше. У Варшаві до них уже звикли. Чергові заворушення на південному сході держави навряд чи виглядали чимось надзвичайним. Але цього разу все почало розростатися дуже швидко.
До козаків приєднувалися люди, які раніше до війська жодного стосунку не мали. Новини поширювалися швидше за урядові накази. Міста переходили з рук у руки. З кожним місяцем ставало зрозуміло, що повернути все назад буде непросто.
Цікаво, що самі учасники тих подій не знали, чим усе закінчиться. Ми сьогодні дивимося на це через кілька століть і бачимо цілу епоху. Вони бачили лише сьогоднішній день і проблеми, які треба було вирішувати просто зараз.
Перші роки війни склалися для Хмельницького досить вдало. Після перемог над польським військом становище на українських землях помітно змінилося. Саме тоді почали виникати нові органи влади, а козацька старшина поступово брала управління на себе. Ніхто тоді не знав чим усе закінчиться, але було видно що старий порядок вже тріщить по швах.
У 1649 році уклали Зборівський договір. Повністю він нікого не задовольнив, але козацтво отримало значно ширші права ніж мало раніше. В ті роки ситуація взагалі змінювалася дуже швидко. Сьогодні одна угода, завтра нова кампанія, післязавтра вже інші союзники.
Гетьманщина формувалася поступово. Не було такого дня коли всі прокинулися і зрозуміли що живуть у новій державі. Просто з’являлися власні урядники, полковники, сотники, збиралися податки, вирішувалися місцеві справи. Крок за кроком складалася нова система управління.
У 1654 році відбулася Переяславська рада. Було досягнуто домовленостей з Московською державою. Про цю подію сперечаються вже багато поколінь істориків і навряд чи найближчим часом суперечки закінчаться. Одні бачать тут військовий союз, інші початок поступової втрати самостійности. Правда як це часто буває в історії виявилася складнішою.
Після смерті Богдана Хмельницького стало зрозуміло, що найважчі випробування ще попереду. З боку іноді здається, ніби головні події вже відбулися. Насправді ж усе тільки ускладнювалося. Гетьмани змінювали один одного, старшина перечалася між собою, а сусідні держави важливо стежили за подіями і не втрачали нагоди втрутитися. Ситуація заплутувалася дедалі більше. Не дивно, що пізніше цей час називають Руїною. Влучнішої назви, мабуть, годі й шукати. Лівобережжя та Правобережжя почали жити різним життям.З’явились свої гетьмани, ваші домовленості, ваші союзники. Якщо читати про ті події сьогодні, іноді навіть важко розібратися, хто з ким воював і хто з ким намагався домовитися.Для учасників усе це виглядало ще складніше.
Наприкінці XVII століття однією з найпомітніших постатей став Іван Мазепа. На тлі постійних змін влади його гетьманування виглядало доволі тривалим. Понад двадцять років при владі для тієї доби — це вже багато. За цей час він встиг залишити після себе помітний слід і в політиці, і в культурному житті.
Під час Північної війни Мазепа зробив ставку на союз зі шведським королем Карлом XII. Сьогодні про це рішення сперечаються не так запекло, як колись, але тоді ризик був величезний. Насправді вибір у нього був не такий простий, як це іноді виглядає у шкільних підручниках. Зрештою розрахунок не виправдався. Після Полтавської битви 1709 року становище Гетьманщини помітно погіршилося.
Козацька держава після цього ще існувала. На перший погляд багато залишалося без змін: діяла старшина, працювали установи, зберігалися давні порядки. Але якщо придивитися уважніше, ставало видно інше. Можливостей самостійно ухвалювати важливі рішення залишалося дедалі менше.
Такі речі рідко відбуваються за один день. Зазвичай зміни накопичуються поступово. Сьогодні одна поступка, завтра ще одна, а через кілька десятиліть країна вже живе зовсім за іншими правилами. З Гетьманщиною сталося приблизно так само.
Реконструкції зовнішнього вигляду українських козаків доби XVI — початку XVII століття з книги «Документи українського козацтва».
Соціальна та військова організація козаків
Козацький устрій зазвичай уявляють досить просто. Є гетьман, є військо, є походи. Насправді все було трохи складніше.
Гетьман справді залишався головною особою у Війську Запорозькому. Він керував військовими справами, вів переговори з сусідніми державами, підписував важливі документи. Але сказати, що міг робити абсолютно все на власний розсуд, було б перебільшенням. Надто багато залежало від старшини та від того, наскільки його підтримувало саме козацтво.
Поруч із гетьманом стояли полковники, сотники та інші урядники. До речі, полковник у ті часи був не просто військовим командиром. Він міг займатися судами, місцевими справами, наглядати за збором податків. Якщо говорити сучасною мовою, обов’язків у нього вистачало.
З часом усе більшу вагу набувала старшина. Саме серед старшинських родин поступово накопичувалися землі, вплив і гроші. Через це між уявленням про рівність усіх козаків та реальним життям іноді виникала помітна різниця. Таке траплялося не раз.
Втім більшість козаків жили зовсім іншими турботами. Треба було обробляти землю, доглядати господарство, заготовляти харчі на зиму. Війни траплялися часто, але між походами життя залишалося звичайним. Про це сьогодні згадують значно рідше.
Окреме місце займали козацькі ради. Саме там вирішували важливі питання і обирали керівників. Щоправда, коли читаєш про це у популярних книжках, іноді складається враження, що всі рішення ухвалювалися легко і одностайно. Насправді суперечок вистачало. Люди залишаються людьми в будь-яку епоху.
Мабуть саме тому козацька історія досі викликає інтерес. У ній є не лише битви та походи. Там вистачає звичайного життя, людських амбіцій, вдалих рішень і відвертих помилок. Без цього минуле взагалі важко уявити.
Не дивно, що багато людей і сьогодні намагаються дізнатися більше про своїх предків. Старі реєстри, переписи та архівні документи нерідко допомагають простежити родовід на кілька століть назад. І дуже часто такі пошуки зрештою приводять саме до козацької доби.
| Чин (посада) | Функції та роль |
| Гетьман | Верховний керівник козацького війська (Війська Запорозького/Гетьманщини), політичний лідер. |
| Полковник | Командир козацького полку (регіону); очолював адміністрацію в межах полку. |
| Сотник | Командир сотні (~100 козаків); відповідав за організацію бойової одиниці. |
| Хорунжий | Урядник, відповідав за козацький прапор (хоругву) та військові ритуали. |
| Старшина | Колективна назва вищої козацької еліти (генеральна старшина, до якої входили полковники, осавули тощо). |
| Реєстровий козак | Козак, записаний до королівського реєстру (мав платню та права від Речі Посполитої). |
| Нерефстрований (низовий) козак | Основна маса козаків без офіційного реєстру (виконували бойову службу на вільних засадах). |
Історична реконструкція наказного гетьмана Івана Сулими та схема тимчасового укріплення XVIII століття.
Упадок і спадщина українського козацтва (XVIII–XIX ст.)
Після Полтавської битви становище Гетьманщини почало змінюватися. Не одразу і не за один рік. Просто з кожним десятиліттям ставало дедалі помітніше, що старі козацькі порядки вже не мають тієї сили, яку мали раніше.
Ще якийсь час зберігалося відчуття, що все залишається по-старому. Були гетьмани, діяла старшина, працювали звичні установи. Але поступово можливостей самостійно вирішувати важливі справи ставало менше. Такі зміни не завжди добре видно сучасникам. Зате вони добре помітні з відстані у кілька поколінь.
Протягом XVIII століття автономія Гетьманщини звужувалася крок за кроком. Спочатку одне обмеження, потім інше. У 1764 році було скасовано гетьманство. Для когось це могло виглядати черговою адміністративною реформою, але насправді змінювалося значно більше.
Черга Запорозької Січі настала трохи пізніше. У 1775 році російські війська оточили Січ і зайняли її без серйозного опору. Подія відома, про неї багато написано. Але якщо спробувати подивитися на неї очима самих запорожців, то це був не просто військовий епізод. Для багатьох це означало кінець звичного світу.
Далі долі склалися по-різному. Хтось залишився на рідних землях, хтось подався за Дунай, інші опинилися на Кубані. Старі традиції ще жили, але вже в зовсім інших обставинах.
Наприкінці XVIII століття козацький устрій майже зник у тому вигляді, в якому його знали попередні покоління. Колишня старшина дедалі частіше ставала частиною дворянства. Звичайні козаки поступово зливалися з рештою населення. Старі вольності залишалися радше спогадом, ніж повсякденною реальністю.
І все ж цікаво інше. Козацтво зникло як політична сила, але зовсім не зникло з пам’яті людей. Буває, що цілі держави забуваються швидше.
У XIX столітті інтерес до козацького минулого навіть зріс. Про козаків писали історики, поети, письменники. Їх згадували в піснях, легендах, родинних переказах. Іноді здається, що образ козака пережив саму козацьку державу.
Мабуть тому козацька тема й сьогодні нікуди не поділася. Люди продовжують шукати старі документи, переглядати родоводи, читати літописи. Бо історія козацтва для багатьох залишається не просто сторінкою з підручника, а частиною власної родинної пам’яті.
Документальне видання про історію Запорозької Січі XVIII століття
Книги та історичні джерела про українське козацтво
Багато хто починає цікавитися історією козацтва через книжки. Але рано чи пізно майже завжди з’являється бажання подивитися на справжні документи того часу.
І тут часто починаються несподіванки. Бо за відомими прізвищами гетьманів і козацьких полковників раптом відкривається зовсім інший світ. У старих реєстрах, переписах і архівних справах залишилися тисячі людей, про яких сьогодні майже ніхто не пам’ятає.
Саме тому так часто звертаються до матеріалів козацьких полків Гетьманщини. Книги про Гадяцький, Лубенський, Стародубський чи Переяславський полки нерідко шукають не через гучні історичні події. Людей цікавлять конкретні прізвища, населені пункти, родини.
Буває людина відкриває таку книгу з цікавості, а потім кілька годин шукає знайомі назви сіл або намагається зрозуміти, чи не згадується там її власний рід. Особливо часто таке трапляється з тими, хто займається генеалогією.
Приблизно тому ж інтересу не втрачають книги про Полтавський і Сумський полки, а також різні переписи Чернігівщини. На перший погляд це досить специфічні видання. Але варто трохи попрацювати з ними і стає зрозуміло, чому вони залишаються затребуваними багато років.
Окрема історія — документи Запорозької Січі. Про запорожців написано безліч книжок, але архівні матеріали дозволяють побачити їх трохи інакше. Без легенд, без прикрас, без пізніших романтичних уявлень.
Саме через такі джерела історія козацтва стає більш живою. Не лише історією війн, походів і гетьманів, а історією людей, які жили на українських землях кілька століть тому.
Запорозьке козацтво
Гетьманщина та козацькі полки
- Козацькі полки Гетьманщини 1718 року
- Козаки Переяславського полку 1718 року
- Козаки Лубенського полку 1718 року
- Козаки Стародубського полку 1718 року
- Козаки Гадяцького полку 1718 року
- Козаки охотницьких полків 1718 року
Козацькі роди та генеалогія
Класичні праці з історії козацтва
- Історія України-Руси. Том VIII, частина перша /М. С. Грушевський/ (Антикварне видання 1922 року)
- Історія України-Руси Том VIII Частина 2 Початки Хмельниччини Михайло Грушевський
-
Історія України-Руси. Том VIII, частина 1. Історія української козаччини. Перше видання 1913 року
-
Історія України-Руси. Том VIII, частина 2. Перше видання 1916 року
Повстання та історія українських земель
Наказний сотник та козак на земляних роботах — художні реконструкції з книги.
Основні дати в історії українського козацтва
1492 — перша відома письмова згадка про українських козаків у документах Великого князівства Литовського.
1556 — Дмитро Вишневецький будує укріплення на острові Мала Хортиця, яке часто називають попередницею Запорозької Січі.
1572 — польський король Сигізмунд II Август створює перший козацький реєстр.
1591–1593 — повстання під проводом Криштофа Косинського.
1594–1596 — повстання Северина Наливайка.
1648 — початок повстання Богдана Хмельницького, яке переросло у Визвольну війну.
1649 — укладення Зборівського договору між козаками та Річчю Посполитою.
1654 — Переяславська рада та союз з Московською державою.
1667 — Андрусівське перемир’я. Українські землі фактично опинилися поділеними між Річчю Посполитою та Московською державою.
1709 — Полтавська битва. Поразка шведського війська та гетьмана Івана Мазепи.
1764 — скасування гетьманства на Лівобережній Україні.
1775 — ліквідація Запорозької Січі за наказом Катерини II.
1783 — завершення ліквідації козацького устрою на більшій частині українських земель.
Часті питання
Коли з’явилися українські козаки?
Точної дати ніхто не знає. Перші письмові згадки про козаків відносять до кінця XV століття. Найчастіше називають 1492 рік, але більшість істориків вважає що саме козацтво виникло трохи раніше.
Де жили перші козаки?
Переважно на півдні українських земель, в районі дніпровських порогів та Запорожжя. Саме там виникали перші козацькі поселення, зимівники та укріплення.
Що таке реєстрові козаки?
Так називали козаків які були офіційно записані до королівського реєстру Речі Посполитої. Вони отримували платню за службу та мали певні привілеї. Але значна частина козаків до реєстру не входила.
Що таке Запорозька Січ?
Запорозька Січ була головним осередком козацького життя на Запорожжі. Тут збиралися козацькі ради, обирали отаманів та вирішували найважливіші справи. За кілька століть існувало декілька Січей, які переносилися з одного місця на інше.
Чому повстання Богдана Хмельницького вважають таким важливим?
Саме після подій 1648 року козацтво перетворилося не тільки на військову силу. На значній частині українських земель виникла власна система влади, яка увійшла в історію під назвою Гетьманщина.
Чому ліквідували Запорозьку Січ?
Після зміцнення влади Російської імперії потреба в незалежному козацькому центрі поступово зникла. У 1775 році за наказом Катерини II Запорозьку Січ було ліквідовано.
Чи залишилися нащадки козаків сьогодні?
Так. Багато українських родин пов’язують своє походження з козаками або козацькою старшиною. Старі реєстри, ревізії та архівні документи часто дозволяють простежити свій родовід на кілька століть назад.
Чому козацтво займає таке важливе місце в українській історії?
Козаки протягом кількох століть були однією з головних військових та політичних сил на українських землях. Саме тому козацька тема часто зустрічається в історичних працях, народних піснях, літературі та родинних переказах.