Запорізька січ в останні роки свого існування /В. О. Голобуцький/ (Наукове видання 1961 року)

«Запорізька Січ в останні роки свого існування» — одна з найбільш відомих книг Володимира Голобуцького. Якщо людина цікавиться історією Запорожжя, то скоріш за все про цю працю вже чула. Саме її часто згадують серед головних досліджень про останній період існування Січі.

Книга присвячена подіям XVIII століття, коли Запорозька Січ вже поступово втрачала своє колишнє становище. Голобуцький багато пише про життя запорожців, про відносини з російською владою, про участь козаків у війнах та різних подіях того часу. Не тільки про битви, до речі. Є чимало матеріалу про звичайне життя, господарство, різні внутрішні справи Запорожжя.

Автор окремо розглядає історію ліквідації Січі. Чому це сталося, які були причини, що відбувалося в останні роки її існування. Власне навколо цього і побудована значна частина книги.

Для роботи Голобуцький використовував документи Коша Запорозької Січі. Сьогодні це звучить звично, але коли книга готувалась, з такими матеріалами працювали далеко не всі. Через це дослідження свого часу викликало великий інтерес серед істориків.

Перше видання було надруковане дуже невеликим тиражем — всього тисяча примірників. Тому зараз книга зустрічається нечасто. Особливо якщо мова про добре збережений екземпляр.

Взагалі це одна з тих книг, які зазвичай купують разом з «Запорізьким козацтвом» того ж автора. Одна робота добре доповнює іншу. Якщо цікавить історія Нової Січі та останніх десятиліть її існування, то книга точно варта уваги. Для своєї теми вона давно стала класичною.

Голобуцький, Архів Коша і звідки взялась ця книга

Одна з причин, чому книги Голобуцького досі читають і шукають — він багато працював з документами самої Запорозької Січі. Не тільки з уже надрукованими матеріалами, а й з паперами Архіву Коша Нової Запорозької Січі. Саме звідти в книгах взялося багато фактів про повсякденне життя запорожців, роботу старшини, різні справи Коша та відносини Січі з сусідами.

Зараз про Архів Коша знають майже всі, хто цікавиться козацькою історією. А колись ці документи бачили далеко не всі дослідники. Тому роботи Голобуцького свого часу викликали великий інтерес — у них з’являлися відомості, які раніше майже не використовувались.

Якщо після книги захочеться подивитись вже самі документи, а не тільки дослідження істориків, то сьогодні це цілком можливо. За останні десятиліття було видано чимало томів документів Архіву Коша Нової Запорозької Січі.

У книгарні РВВ такі видання теж є. Для тих хто любить працювати не з переказами, а дивитися прямо в джерела. Іноді це навіть цікавіше ніж готові історичні книги.

Уривок з книги

ВСТУП

Вихід козацтва на історичну арену, його самовіддана боротьба проти феодально-кріпосницького та національного гніту залишила глибокий слід у пам’яті сучасників і нащадків. Праця наша присвячена останньому періоду існування Запорізької Січі. Проте, щоб визначити місце, яке посіло козацтво в історії нашого народу, треба ознайомитись з еволюцією, що відбувалась в поглядах на українське козацтво взагалі протягом кількох століть.

Перші праці з історії українського козацтва написані ще в XVI ст. Вже тоді автори прагнули з’ясувати причини виникнення козацтва, характер його соціально-політичного устрою, стосунки, які встановились між козацтвом та іншими верствами — селянством, міщанством, шляхетством тощо. Звичайно, автори-сучасники розглядали козацтво, інакше й бути не могло, крізь призму своїх класових, станових інтересів.

Одним з перших можна вважати твір відомого польського хроніста Мартина Бєльського (1494—1575 рр.). Шляхтич родом, сучасник Реформації і так званого польського Відродження, Бєльський належав до передових представників панівного класу. Виступаючи проти середньовічної схоластики і мертвої латини, Бєльський писав рідною польською мовою. З цього, зокрема, користалися реакційні сучасники, в тому числі католицькі церковники, щоб обвинуватити його в єретичних помилках. Добре освічена, спостережлива і прониклива людина, Бєльський до того ж дуже цікавився сучасним суспільним і політичним життям. Перу Бєльського належать широко відомі «Хроніка світу» і «Хроніка польська».

У Бєльського знаходимо першу згадку про українських козаків. Описуючи події 1489 р., похід королевича Яна Альбрехта проти татар у Східне Поділля, Бєльський зазначає, що польське військо могло успішно просуватись у подільських степах лише завдяки тому, що шлях йому показували тамтешні козаки, які добре знали місцевість.

М. Грушевський, вважаючи, що перші звістки про українських козаків належать до пізнішого часу, взяв під сумнів згадку Бєльського. Але, як бачимо із контексту, Бєльський мав на увазі у цьому випадку не взагалі козаків, а тільки козаків-служебників хмельницького старости Предслава Лянцкоронського.

Українському козацтву Бєльський присвятив окремий, хоч і невеликий розділ «Про козаків». Він має особливу цінність для дослідника. Тут автор прагне відповісти на питання про заснування центру козацтва — Запорізької Січі, про заняття козаків на пониззі Дніпра, зносини запорожців з польськими урядовцями, зв’язки їх з донцями та ін.

За Бєльським, запоріжці найчастіше жили на о. Томаківці. Останній являв собою «найсильнішу кріпость на Дніпрі». На острові козаки «лишаються на коші», як говорив автор, кілька сот чоловік при стрільбі, бо мають гармати свої, захоплені в турецьких фортецях і відбиті у татар. Тут же стоять і козацькі човни.

Відомості, які наводить Бєльський про пороги і про козацький «кіш» на Томаківці, дозволяють уточнити час і місце заснування Запорізької Січі. Бєльський звернув також увагу на інший важливий факт — невпинне зростання козацтва. «Не було їх раніш так багато, — пише він про козаків, — але вже тепер їх кілька тисяч; особливо намножились вони за останній час».

Після смерті М. Бєльського «Хроніку польську» продовжував його син Йоахим. Незважаючи на це, в тій частині хроніки, яка належить йому, знаходимо важливі відомості про участь запоріжців у селянсько-козацькому повстанні під проводом С. Наливайка 1594—1596 рр.

Хронікою М. Бєльського користувався його близький сучасник Олександр Гваньїні. Італієць родом з Верони, Гваньїні замолоду вступив на службу до польського короля Сигізмунда II Августа. За Стефана Баторія Гваньїні був комендантом Вітебська.

У цьому творі Гваньїні, по суті, лише переказує Бєльського з деякими, дуже незначними доповненнями. Гваньїні намагався пояснити зміст самого слова «козак». На його думку, козак — людина вільна, дотепна, хоробра, вона займається будь-яким ремеслом і служить за гроші тому, кому захоче.

П’ясецький був першим автором, який спробував витлумачити термін «козак» з етимологічної точки зору. «Козак», на його думку, походить від слова «коза», бо козаки, як кози, дуже легко й швидко проникають у труднодоступні місця. Він докладно зупиняється на участі козацтва в Хотинській війні 1621 р., а також у селянських повстаннях кінця XVI — першої половини XVII ст.

Хоч П’ясецький ставився до козаків з відвертою ненавистю, він не міг приховати й своєї поваги до них, захоплення їхніми подвигами, мужністю, самовідданістю, любов’ю до рідного краю.

Він перший з сучасників зробив спробу пояснити причини селянсько-козацьких повстань, вважаючи причиною їх жадобу магнатів та інших панів, які хотіли мати якнайбільше селян у своїх маєтках і стягувати з них якнайбільше поборів. Такі висновки викликали нападки на П’ясецького з боку наступних видавців, зокрема Юліана Бартошевича. Вважаючи своїм обов’язком боронити реакційну «теорію культурної місії» феодальної Польщі на Україні, Бартошевич у 1869 р. в передмові до «Хроніки» П’ясецького писав: «Хто займає козаків бунт, той — людина недоброї віри».

Мабуть, найцікавіші відомості про козаків, доповнені цікавими зауваженнями й оцінками, подав Еріх Лясота. Шляхтич за походженням, Лясота народився в Сілезії, в околицях Ратибора. Він здобув освіту в Німеччині та Італії, де слухав лекції в Лейпцігу й Падуанському університетах. У 1594 р. австрійський уряд, на службі якого перебував Лясота, доручив йому завербувати запорізьких козаків на службу.

Лясота прибув у Січ, коли вона знаходилась уже на о. Базавлук. Він перший з авторів вжив термін «Січ». «Прибув на острів, — пише він, — який зветься Базавлук, що лежить біля одного із дніпровських рукавів — Чортомлика. Тут була в той час козацька Січ».

«Щоденник» Лясоти містить дуже важливі відомості про соціальну нерівність запорізького козацтва, класову боротьбу в його середовищі, кількість козаків, форми їх організації та ін. Лясота говорить, з одного боку, про «знатних людей», «власників човнів», «більш заможних козаків», а з другого — підкреслює, що серед козаків багато людей бідних, яких звуть «черню».

В «Щоденнику» багато фактів, які свідчать про те, що класові антагонізми на Запоріжжі набирали різних форм. Наприклад, при обговоренні важливих питань козаки ділились на два кола: на одне, що складалося із старшини, а друге — із простого народу. Старшина, яка прагнула позбутися «черні» і сподівалась на винагороду з боку австрійського уряду, вирішила відправити козаків у похід на допомогу цісареві. Довідавшись про це, козаки запротестували. Ніякі умовляння й обіцянки старшини не допомогли. Тоді, «скачули, — писав Лясота, — знову скликали в коло весь народ, деяких загнали туди навіть киями».

Значне місце серед творів про козаків, написаних у перших десятиліттях XVII ст., займає «Історія Хотинської війни» Якова Собеського. Син люблінського воєводи Марка Собеського, Я. Собеський народився у 1588 р. Освіту здобув у ті часи в Краківській академії, а потім за кордоном. Собеський брав активну участь у політичному житті Речі Посполитої. Його чотири рази обирали маршалком сейму і кілька разів сеймовим комісаром. Свій твір Собеський видав у 1646 р. в Гданську під назвою «Commentariorum Chotinensis belli».

Найбільш цікаві ті місця праці Собеського, де автор розповідає про суперечності в козацькому війську. Описуючи ситуацію напередодні Хотинської війни і підкреслюючи угодовську політику козацької старшини щодо польського уряду, Собеський зазначає: «Завдяки своєму службовому стану Петро Сагайдачний був суворий в справі приборкання козаків, кого свавілля, часто навіть не розумуючи, кара на горло за найменші провини; своє недолюблювання його за це і не раз волею більшості він ледве не був позбавлений керівництва запорізьким військом».

Свідченням про суперечності у козацькому середовищі, як можна зробити висновок із слів Собеського, була також страта за наказом П. Сагайдачного керівника рядового козацтва Яцька Бородавки.

Собеський наводить цінні й цікаві факти про роль козацтва в Хотинській війні. Наприклад, вже на третій день війни козаки проникли в турецький табір. Турків охопила така паніка, що навіть Осман з великою частиною війська втік з табору. Щоб завдати ворогу вирішального удару, козаки звернулись по допомогу до польського командування, але останнє відмовило їм, і козаки були змушені покинути турецький табір…

Для тих, хто цікавиться козацтвом

Якщо цікавить історія українського козацтва, радимо також звернути увагу на інші видання з цієї теми. У каталозі книгарні РВВ представлені книги про Запорозьку Січ, Гетьманщину, праці Дмитра Яворницького, документальні збірники Архіву Коша Нової Запорозької Січі та інші рідкісні видання з історії козацької доби.

На жаль, цей примірник вже знайшов свого нового власника та вибув з нашого каталогу.

Якщо вас цікавить історія України, рекомендуємо ознайомитися з іншими букинистичними книгами з історії України, представленими в нашому магазині.

Не знайшли потрібну книгу в каталозі? Таке буває. Багато рідкісних і букиністичних видань з’являються не регулярно, тому частина книг може тимчасово бути відсутня. Якщо шукаєте конкретне видання по історії України, козацтва, Запорозької Січі або іншу стару книгу — звертайтесь. По можливості допоможемо знайти потрібне видання під замовлення. Телефонуйте: +380 95 846 31 08. Відповімо на запитання та підкажемо по наявності.