Документальне видання про історію заселення земель Полтавського полку та козацтва XVIII століття.

Відомість про залінійні поселення Полтавського полку 1762 року: збірник документів /Сухомлин О. Д./ (Дніпропетровська обл. часів Гетьманщини)

Козаки залінійних поселень Полтавського полку в цій книзі показані зовсім не так, як зазвичай подають історію козацтва у популярних виданнях. Тут немає великих битв чи романтизованих сюжетів про Запорозьку Січ. Це унікальний перепис Козацької Доби. Основа книги — архівні відомості 1750–1760-х років про поселення між Оріллю та Самарою. Це робочі документи – списки мешканців, описи слобід, короткі записи про походження людей і час заселення. Книга є важливим джерелом доби Гетьманщини XVIII століття.

У документах э козаки, посполиті, старшина, переселенці з Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережжя та інших земель. Більшість записів дуже короткі —  про двір, родину чи місце, звідки прийшла людина. Текст виглядає сухим і одноманітним, але саме так і виглядають справжні архівні матеріали без літературної обробки.

Книга добре показує, як у середині XVIII століття заселялися території сучасної Дніпропетровщини. Частина описаних поселень згодом увійшла до Протовчанської, Орільської та Личківської паланок Запорозької Січі.

У документах трапляються назви слобід і прізвища, які подекуди збереглися до сьогодні, хоча багато з них давно зникли з ужитку.

Видання не намагалися зробити «легким» для читання. Тексти подані близько до оригіналів, без спрощення мови чи переказу сучасним стилем. Для когось це може бути незручним, але саме через це книга й становить інтерес для тих, хто працює з історичними джерелами.

Окремо додані художні реконструкції жителів залінійних поселень Полтавського полку, виконані Сергієм Шаменковим. Це скоріше невелике доповнення до документальної частини книги, а не спроба зробити ілюстроване видання.

Такі книги зазвичай читають не поспіль. Їх відкривають, коли шукають конкретне прізвище, поселення чи сотню або просто хочуть побачити, як виглядали ці землі в документах XVIII століття.

Книгу супроводжує додаток з художньо-історичними реконструкціями вигляду жителів залінійних поселень Полтавського полку від Сергія Шаменкова.

Фрагмент із книги

“Відомість про залінійні поселення Полтавського полку 1762 року”

ПЕРЕДМОВА

Для наукового розуміння підсумків ранньомодерної доби історії України та тогочасного просторового виміру українського світу одним із ключових є питання запорозької спадщини. Ліквідація органічного устрою Війська Запорозького Низового, що змінила геополітичний баланс у регіоні, значною мірою визначила подальшу долю країни та її сусідів. Імперському урядові йшлося про перетворення Сходу та Півдня України на інтегральний компонент імперії у вигляді Новоросії, задля чого, разом із уніфікаційною та інтеграційною політикою, докладалися чималі ідеологічні зусилля. Проте трансформувати цей простір у реальну Новоросію, частину імперського ядра, не вдалося. З часом він оформився саме як Південна та Східна Україна, що до сьогодні впливає на цивілізаційну ситуацію у Центрально-Східній Європі.

Однією з віддалених причин саме такого розвитку подій є динамічні зміни у краї в період існування останньої Запорозької Січі — Підпільненської, рушієм яких стала реакція запорожців на цивілізаційні виклики XVIII століття, що загалом окреслюються як процес закриття цієї ділянки фронтиру. Інформаційний складник сучасної російсько-української війни, серед іншого, орієнтований на ідеологічне відновлення концепції Новоросії, на основі якої заперечується внесок українського населення в освоєння східноєвропейського степу. Останнє актуалізує потребу фундаментальних досліджень як запорозької спадщини, так і, власне, періоду Підпільненської Січі. До ключових проблем останнього, які треба розв’язати, належать, зокрема, зміни внутрішньої політики Коша, еволюція складу населення Війська Запорозького Низового, міграційні потоки. Розкриття комплексу окреслених дослідницьких проблем дає змогу пояснити, чому регіон, попри зусилля імперського центру, не перетворився на російську територію і заклав фундамент для якісно нового наративу Південної та Східної України.

Реалізація вказаних дослідницьких підходів потребує актуалізації та введення до наукового вжитку описово-статистичних джерел з історії краю.

Пропоноване видання актуалізує одне з таких джерел — Відомість про залінійні поселення Полтавського полку від 27 січня 1762 р. Документи відображають персональний склад населення (голови родин) північної смуги земель межиріччя Орілі й Самари, його територіальне походження, соціальний стан та час оселення, а також кількість та місце розташування населених пунктів. Ці документи дають у розпорядження дослідників найповніший зріз структури населення станом на 1761 р. (для Старосамарської сотні — 1756 р.).

На час обліку населення перебувало у юрисдикції Гетьманщини, але у другій половині 1760-х рр. було масово (але не стовідсотково) переведене у підданство Війська Запорозького Низового і склало людність Протовчанської, Орільської та Личківської паланок. Тому використання цих документів у комплексі з іншими описово-статистичними джерелами, ревізіями паланок, реєстрами запорожців, зокрема одружених, списками поміщицьких підданих, іменними списками та відомостями запорожців другої половини 1770-х — початку 1780-х рр., ревізіями полків Гетьманщини, документами церковного обліку, переписами мешканців запорозьких поселень тощо має виняткове значення для розкриття окреслених вище дослідницьких проблем.

Щонайпізніше з третьої чверті XVII ст. населення Полтавщини масово використовувало землі на південь від Орілі, у межиріччі Орілі й Самари, для сезонного ведення господарської діяльності та згодом стаціонарного там оселення. Наприклад, універсал кодацького полковника Андрія Домонтовича від 12 вересня 1677 р. підтверджував права лубенського Мгарського монастиря на риболовні угіддя навпроти Романкова, цей же документ зафіксував існування пасік вказаного монастиря у межиріччі Орілі й Самари. А універсалом кошового отамана Григорія Івановича від 18 червня 1684 р. підтверджувалися права монастиря на користування риболовними угіддями від гирла р. Самари до місця впадіння у неї р. Кільчень. Важливо, що наступні охоронні універсали, видані самарським полковником та кошовим Филоном Лихоєм у 1688 р., забороняли втручатися у надані Січчю монастиреві самарські рибні угіддя як запорожцям, так і городовим козакам. Розпочате гетьманом Іваном Мазепою будівництво в цій місцевості Богородицької фортеці спричинило приплив людності з Гетьманщини.

Наведені факти користування угіддями межиріччя Орілі й Самари щонайпізніше з останньої чверті XVII ст. Мгарським монастирем, а незабаром і козаками та посполитими поорільських сотень Полтавського полку зафіксовані у свідченнях старожилів, що були записані на початку 1730-х рр.

Після початку зведення Української лінії у 1731 р. для поселення на лінії ландміліцьких полків було відібрано землі поорільських сотень Полтавського полку — Нехворощанської, Маяцької, Царичанської, Китайгородської та Орільської. Населенню останніх нічого іншого не залишалося, як використовувати для господарювання терени на південь, «за порозьком», у березі р. Орілі.

Адміністрація названих сотень, зокрема маяцький та китайгородський сотники, покликалася на наказ Сенату від 16 листопада 1743 р., який дозволяв мешканцям поорільських містечок через втрату земель використовувати угіддя на південь від Української лінії аж до Самари для ведення господарства і навіть будувати там хутори. Північною межею земель Війська Запорозького Низового в Полтавському полку вважали московсько-турецький кордон 1714 р.

Проте навіть ці рішення не врятували новопоселенців від труднощів. Відповідно до пропозиції генерал-фельдмаршала Христофора Мініха генерал-майор Девіц у 1738 р. наказував пропускати мешканців за лінію для оранки, засіву хліба та заготівлі сіна. Згодом з проханнями про дозвіл на господарювання за лінією зверталися полтавський полковник Василь Кочубей, китайгородський сотник Єрофій Семенов та архімандрит Нехворощанського монастиря Гаврило.

Китайгородці ще до спорудження Української лінії активно освоювали заорільські землі. Станом на 1732 р. за р. Оріллю вже існували козацькі хутори цієї сотні. Крім хуторів, на південь від Орілі виникали й слободи. Одним із прикладів була Ревунівка над однойменним озером біля Дніпра, яка на початку 1734 р. була спалена татарами, але після війни відновилася.

АРХЕОГРАФІЧНА ПЕРЕДМОВА

Документи, що публікуються, є зразками української ділової мови середини XVIII ст.

Документи публікуються повним текстом, мовою оригіналу. Всі рукописні кириличні та латинські літери відтворено. Мовні втручання в текст не допускалися. Єдиний допустимий виняток стосується передання літер ъ та ь. З огляду на те, що канцелярісти установ Гетьманщини не дотримувалися при написанні цих літер уніфікованого правила, використано принцип відтворення згідно з сучасним звучанням слів. Літери и та й, вжиті з діакритичним знаком у вигляді капелька, відтворено як і.

Виносні літери і буквосполучення, лігатуру го, паєрки внесено в рядок і виділено курсивом. Скорочення та слова під титлом не розкривалися, їхнє розшифрування подано у «Списку скорочень, уживаних у документах і слів під титлом».

Документи забезпечено примітками: до тексту (підрядковими) і до змісту (коментарями). Підрядкові примітки в кожному документі пронумеровано літерами кириличного алфавіту, а коментарі мають наскрізну нумерацію арабськими цифрами. Явні помилки в тексті позначено знаком оклику у квадратних дужках [!]. Знаком запитання у квадратних дужках [?] позначено слова, відчитування яких викликає сумнів. Пошкоджені фрагменти тексту відновлено у квадратних дужках. Описки, виправлення та дописки пояснено у підрядкових примітках.

Номер кожного аркуша подано у квадратних дужках на початку, а кінець кожного аркуша позначено двома скісними рисками //.

Археографічні легенди містять інформацію про місце й одиницю зберігання документа.

Інші книги про козаків:

• • Присяга Гадяцького полку 1718 року (друге видання; упорядник Іван Синяк)
  • Присяга охотницьких полків 1718 року — документи та реєстри
  • Присяга Стародубського полку 1718 року (друге видання; упорядники: Сергій Горобець, Ігор Ситий)
  • Присяга Чернігівського полку 1718 року
  • Присяга Переяславського полку 1718 року (Різніченко О. С.)
  • Присяга Прилуцького полку 1718 року (упорядники: Різніченко О. С., Монькін О. Г., 2026)
  • Присяга Ніжинського полку 1718 року. Том 1 (Іван Синяк, 2026)
  • Присяга козацьких полків, що були у поході 1718 року (упорядники: Алфьоров, Різніченко)

Цю та інші книги нашого видавництва можна придбати в Польщі та Європі на сайті  https://paperbook.pl