Український археографічний збірник. Том 2.
(Оригінальне видання 1927-го року)
Книга видана майже 100 років тому і є публікацією статей відомих українських істориків, присвячених пам’яті видатного дослідника історії Гетьманщини – Олександра Лазаревського.
Вичерпно про зміст збірки написав в передмові до неї академік Михайло Грушевський:
“З нагоди двацятипятиліття з дня смерти Олександра Матвієвич Лазаревського — одного з найвизначніших діячів на полі української археографії XIX віку, Археографічна Комісія Української Академії Наук постановила пошанувати його пам’ять збіркою біографічного матеріялу, що освітлював-би не тільки, і навіть не стільки його учену діяльність (бо її ілюструють далеко краще його наукові праці), а більш того — представив-би появу сеї визначної людини в осередку його рідні й окруження, а її життя і творчість — на тлі української дійсности свого часу, як с о ц і я л ь н и й факт, як продукт історичних умов українського життя — його соціяльно-економічного процесу.
Родина Лазаревських — сі „прекрасні брати Лазаревські, шість братів як один”, кажучи словами їх приятеля Шевченка, з такими-ж самими цікавими батьками — були незвичайно характеристичним явищем українського життя. Се покоління українських інтелігентів — окраса української інтелігенції другої половини XIX віку було надзвичайно тісно звязане з попереднім українським життям: з Гетьманщиною і соціяльно-економічним процесом, що формував нове життя Лівобережжя. Історія сеї міщансько-козацької „іщущої дворянства” конотопської родини, що з дрібно-буржуазних еподів „первісного нагромадження”, протягом століття поволі — не якимсь припадковим жартом фортуни, а повільною систематичною працею поколінь підіймається до верхів громадянства, — від дрібного скупщика-кушніра, що за свідоцтвом дванацяти дворян даремно силкується пройти в дворянські ряди, через два покоління канцеляристів виходить на позицію дворянського маршальства, дає ряд діячів на ниві інтелектуальної творчости — крім великого історика ряд инших учених, письменників і т. д. — ся історія сама по собі варта була-б історично-соціологічного обслідування. Шість братів-приятелів Шевченка сами по собі варті культурно-історичної монографії. Але діяльність покійного Олександра Матвієвича надала історії сеї родини і спеціяльного інтересу — і спеціяльних можливостей її вивчення для соціяльно-історичних і культурно-історичних завдань. Можна сказати, що соціяльна історія сеї родини була першим об’єктом інтересів славного історика „малоросійських дворянських фамилій” і того соціяльно-економічного і культурного процесу, що в них втілювався. Ще молодим хлопцем-гімназистом він намовляє батька до писання споминів про своє життя, одержує від нього перші асигнування на придбання документів генеалогічного характера, і потім протягом усеї своєї довгої наукової роботи він раз-у-раз звертається до документальної історії того безпосереднього осередка, з якого він вийшов. На иншім місці, в своїй статті про провідні ідеї наукового діла покійного, я підніс се, як історія і досвід роду наложили незгладиму печать на наукову творчість великого історика й узброїли його розумінням тих сторін соціяльно-економічного процеса, які він положив основою свого наукового досвіду. Та й навзаєм очевидно — придбаний ним історичний, досвід і проникання в глибину економіки соціяльних і культурних явищ Лівобережної України XVIII—XIX вв. підіймали його інтерес до рідних сторін і подробиць історії їх і своєї рідні та її оточення, і змушували спинятись на ріжних моментах її минувшини. Ол. М. запопадливо зберегав „реліквії” своєї родини, збирав все, що могло кинути якесь світло на її життя, і нераз брався до її історії.
Таким чином я думаю, що ми сповнюємо неписаний заповіт покійного нашого археографа, приступаючи до опублікування матеріялів не про саме тільки його життя і діяльність, а про цілу його родину, з котрої він вийшов і з котрою тісні сердечні звязки підтримував ціле своє
життя. Се буде матеріял для вивчення не тільки життя й діяльности Олександра Матвієвича, а незвичайно цінний причинок до соціяльного й культурного українського життя XIX в. — архів р о д и н и Л а з а р е в с ь к и х .
В здійсненню сього завдання Археографічній Комісії помагає та щаслива обставина, що інтереси Ол. М-ча до історії своєї родини, до збереження матеріялів до її історії та дослідження їх знайшли гідне своє продовження в інтересах і заняттях його доньки Катерини Олександ
рівни, члена нашої Археографічної Комісії. З любов’ю займаючись вивченням наукової спадщини свого батька та її консервацією, вона прийняла на себе се завдання: публікувати архів родини Лазаревських.
Перший том сього архіву, що Археографічній Комісії хотілося випустити ще в юбілейнім році, таким чином – поділяється сам собою на кілька відділів.
Перший (стор. 1—73) — се відомості про старших членів родини і їх земляків, писані почасти самим Олександром Матвієвичем, почасти
його батьком; більша частина була надрукована самим Ол. М. в. 1893 в книжці Pro domo sua, в невеликім числі примірників для членів родини.
Другий (стор. 74—235) се листи родини Лазаревських (найбільше матери Ол. М.) та деякі фамілійні документи зібрані здебільшого самим Ол. М-чем в двох збірках: „Реліквії” і „Листи матери”; вони уриваються в сім томі на 1856 році; в другім томі буде дано їх продовження.
Третій (стор. 236—263) — господарські рахунки матери Ол. М.-ча, з 1838—40 років — цікавий історично-побутовий матеріял, почасти зведе
ний К. Ол. Лазаревською в надрукованій нижче статті.
Четвертий (стор. 264—370) — листи Олександра Матвієвича, всі які Комісії удалося зібрати по момент друку.
Голова Археографічної Комісії Української академії наук
Книга видана в 1927-му році в м. Києві в друкарні Всеукраїнської академії наук
Реставрована, комплектна, шкіряна французька оправа. Ручна робота по технології 18-19 ст., дизайнерський папір на форзацах, індивідуальне оформлення. Додано лясе.
Український археографічний збірник – неперіодичне наукове видання. В 1926-30 роках під головуванням Михайла Грушевського було випущено три томи, які було присвячено різним сторінкам історії України. Після початку репресій проти української історичної науки, видння припинено.
Відновлено в 1992 році під назвою Український археографічний щорічник.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.