Оформлення задньої обкладинки видання «Матеріали з демонології українського народу»

Матеріали з демонології українського народу /Анджей Подберезький/ (2026)

«Матеріали з демонології українського народу» Анджея Подберезького відкривають читачам двері у світ надзвичайного: світ явищ, які оточували наших предків два століття тому, в реальності яких вони не сумнівались, але про які не завжди наважувались говорити вголос.

«Ви завжди сидите в своїх кімнатах і нічого не бачите, а ми завжди в степу від сходу до заходу сонця, а часто і вночі, то завжди щось таке побачиш, часом добре, а часом зле».

Моторошні історії, записані в середині XIX століття Анджеєм Подберезьким з прямої мови українців центрального регіону, занурюють у світ, де привиди, змори, упирі, вовкулаки, відьми, біси й характерники жили поруч із людьми, часто шкодили, інколи допомагали, але ще не стали безпечними глобалізованими героями серіалів та комп’ютерних ігор.

Від видавництва, або замість археографічної передмови

Автором ідеї перекладу та автором його чорнового варіанту виступив Віктор Васильченко, краєзнавець з Чигиринщини. До поточного вигляду переклад разом з Оленою Олійник довів Володимир Шабаровський.

Повертати етнографічним записам їх українське звучання — непросте завдання, з огляду на те, що матеріали збирались більш як півтора століття тому в 1840–1860-их роках в регіоні, національно-культурний склад та господарсько-економічний устрій якого зазнав з того часу важливих змін.

Окрему проблему становила передача власних назв. Імена та прізвища, за деякими винятками, відтворено згідно з формами, що їх вжив Подберезький. З географічними назвами ситуація видалась складнішою. Більшість назв сіл в оригіналі подані в жіночому роді (узгодженим з польським словом «wieś»). Збережені документи епохи не дають нам однозначної відповіді щодо українських відповідників з того часу (панівними мовами діловодства на Правобережжі тоді були російська та польська). Щоб уникнути непорозумінь, в кінці книги в географічному покажчику подано три варіанти — вжитий в перекладі, польський Подберезького, сучасний український.

Подібна проблема також з назвами різних закладів. Наприклад, в оригінальному тексті автор найчастіше вживає слово «szynk», при цьому зберігає жіночий рід в назвах цих закладів. Встановити напевно з яким терміном мали б узгоджуватись ці власні назви нам не вдалось, тому для співзвучності при перекладі було використано слово «корчма».

Андрій Подберезький (чи його видавці з позаминулого століття) активно використовував р о з р я д к у для виділення слів і термінів, але зроблено це було одночасно як для передачі оригінального звучання мови оповідачів, так і для оформлення частини заголовків. Там, де був натяк на спробу передачі ним почутих непольських слів, ми використали курсив, щоб зберегти та підкреслити живий голос людей того часу. В український переклад також було перенесено деяку оригінальну пунктуацію з польського видання 1880 року, яка частково порушує сучасні українські правописні приписи, зокрема використання лапок і крапок.

Авторські та редакційні коментарі вирізнені використанням різних шрифтів для них.

Проілюстрував поточне видання «Демонології» Gurge Feodor, максимально задіявши свій талант у візуалізації моторошних історій та химерних образів.

Андрій Потомкін, 2026 рік.

Про Анджея Подберезького

Згадки про життя Анджея Подберезького знаходяться лише в узагальнених нарисах постатей польських істориків-археологів XIX століття та дослідженнях біографії його більш знаменитого старшого брата Ромуальда. Нижче зібрано найповніші з них.

Відомості про історію родини Подберезьких узагальнює сучасний дослідник біографії Ромуальда Подберезького Даріуш Кукус:

«У різних документах Ромуальд послідовно подавав неправдиву дату й місце свого народження, що було закріплено дослідниками в довідкових виданнях. Насправді Ромуальд Подберезький народився 19 березня 1809 р. в Єйнаровичах над Німаном. Походив зі шляхетської родини, яка, як він стверджував, виводила свій рід від князів Друцьких. Був сином Анджея Кароля Юзефа (1773 – бл. 1835), земського судді Троцького повіту¹, за арештованого 1828 р. і, ймовірно, засланого до Сибіру за службові зловживання, та Петронелі Барбари з Ликів (бл. 1780–1837). Мав вісім братів і п’ять сестер. <…> На початку 1830-х років родина втратила значну частину маєтку, який перейшов до кредиторів, що спонукало Ромуальда Подберезького розпочати трудову діяльність»².

Як бачимо, родина мала коріння з території, що тепер на межі сучасної Литви та західної Білорусі, і яка до кінця XVIII ст. належала Великому князівству Литовському у складі Речі Посполитої.

Підпис Анджея Подберезького як брацлавського депутата³ знаходимо у справах про доведення права колишньої польської шляхти на російське дворянство з архівних фондів Віленського губернського дворянського депутатського зібрання за 1819-1820 рр. Лікар і антрополог Юліан Талько-Гринцевич (1850-1936), який закінчив Київський університет та певний час проживав на Звенигородщині (сусідній повіт до Чигиринського), в статті 1923 року «З моїх спогадів про давніх археологів»⁴ пише: «Некритично ставилися до історичних джерел, а тим більше – археологічних, зокрема заслужений автор „Історії литовського народу” Теодор Нарбутт, а також Анджей Подберезький, який „освітлював своїм литовським смолоскипом минуле Литви” і на підставі випадкової подібності слів та культури вбачав у давніх скіфах прабатьків сучасних литовців. Свої праці Подберезький друкував в Одесі у виданнях „Товариства історії і старожитностей”; згодом він удостоїв мене честі, надсилаючи свої історично-археологічні праці в рукописах, які мали характер не стільки досліджень, скільки радше розвідок. Подберезький походив з Литви, а молодість провів як секретар Міхала Грабовського, відомого критика й археолога в Україні; він розкопував кургани та входив у сферу етнографії. Помер у глибокій старості, постійно цікавлячись скіфами й литовцями, у 1891 році».

Марія Магдалена Бломберг є авторкою найґрунтовнішої з виявлених записок про Анджея Подберезького та публікаторкою єдиної відомої його фотографії. В своєму нарисі «Polscy członkowie rosyjskich towarzystw archeologicznych 1839-1914»⁵ вона писала:

«Наступним поляком, який став [в 1865 році] членом-кореспондентом Товариства⁶, був Анджей Подберезький, чиї наукові зацікавлення були близькі до проблематики досліджень одеського кола вчених. Із юнацьких років він присвятив себе дослідженням Скіфії та скіфів Геродота, вбачаючи в давніх скіфах пращурів сучасних йому литовців. Простежуючи історію скіфів на сторінках «Історії» Геродота, він намагався віднайти сліди їхнього перебування на землях Південної Росії⁷. З цією метою здійснював польові пошуки й розкопував кургани. Ймовірно, інтерес Подберезького до археології сформувався під впливом Міхала Грабовського, секретарем якого він був у молоді роки.

Про життя Подберезького збереглися лише фрагментарні відомості в мемуарах його сучасників. Дані про родину, місце народження та зв’язки люб’язно надав мені один із нині живих нащадків роду Подберезьких⁸. Із цих відомостей випливає, що Анджей був братом Ромуальда – письменника й видавця. Народився він 1819 р. на Брацлавщині⁹. Як секретар Грабовського мусив супроводжувати його й перебувати на Волині та в Україні¹⁰ впродовж 1842–1850 рр. Від 1869 р. мешкав у Ялті, де займався археологією та діяв у місцевій польській громаді. Тут його відвідав Зигмунт Дзєловський, який як делегат Познанського наукового товариства на III Археологічний з’їзд у Києві 1874 р. вирушив оглянути Ялту. Повернувшись до краю, Дзєловський надіслав на ім’я Подберезького велику кількість польських книжок, що стали зародком польської бібліотеки в Ялті. Про її поповнення Подберезький дбав постійно. Юліан Талько-Гринцевич, присвятивши Подберезькому значний абзац, повідомив, що той помер «у глибокій старості 1891 р.». Водночас у списках членів Одеського товариства прізвище Подберезького фігурує ще 1902 р.

Окрім археології, Подберезький цікавився також етнографією. Результати своїх досліджень він публікував у часописах Одеського товариства. Свої праці надсилав також до Московського археологічного товариства та до польських видавництв. З Імператорським археологічним товариством у Петербурзі вів жваве листування, зокрема з приводу здобуття нагороди за наукові досягнення. На здобуття нагороди він подав нарис розвідки «Про Скіфію та скіфів», однак її не було допущено до конкурсу, оскільки вона не була написана російською мовою».

Зміст

І. Привиди і духи
1. Мавки, Лоскотки та скарби
2. Русалки
3. Домовик
4. Дві чортові підміни

ІІ. Змори та упирі
1. Про перелесників та обоясників
2. Упир з Макіївського хутора
3. Про померлого Харка і парубка Василя
4. Упир — погромник досвіток
5. Халявка, оситнязький упир
6. Упир на 13-й версті
7. Боротьба упиря з шибеником під Чигирином
8. З чого виникла Чума на світі
9. Поява холери
10. Вовкулака з Матусова

ІІІ. Відьми
1. Оситнязька відьма
2. Відьма-попадя
3. Відьма-наречена
4. Салабайка
5. Куцурвалка
6. Марта Кострубиха
7. Наруга над хрестом
8. Шабаш на Лисій Горі
9. Китайгородська відьма

IV. Біси, мара та нічний морок

V. Чари, чаклунство і вірування
а) Знахарі, характерники та звіздарі
б) Чари, наслання, вроки, пристріт
в) Чарування та забобони
г) Покарання, Божі допусти

VI. Ліки, замовляння, заклинання
а) Хвороби та ліки для худоби
б) Хвороби та ліки дитячі
в) Хвороби жіночі .
г) Ліки від хвороб узагалі

Книги схожої тематики:

1. Слов’янська міфологія (оновлене видання) /Александр Гейштор
2. Сумно ангел зітхнув (Наталія Кавера-Безюк). Історичний роман
3. Кульгавець. Історичний роман з 11 століття (Марія Букрій)
4. Артилерія XIV–XVIII століть з фондів Львівського історичного музею. Мар’яна Верхотурова
5. Вінницьке намісництво (деканат) Русько-Католицької Церкви у XVIII ст.: дослідження, публікація актів візитацій. (Зінченко А. Л., Петренко О. С.)
6. РУСЬКА (ВОЛИНСЬКА) МЕТРИКА. КНИГА ЗА 1569-1572, 1574 РОКИ. Упорядники Кулаковський П. М., Святець Ю. А.
7. Вінницький ґродський суд. Поточна актова книга за 1769 – 1770 роки. Подокументний опис / Укладач Петренко О.С.
8. Переписи Чернігівщини 1638 та 1713 років (Оновлене друге видання)
9. Архів Коша Нової Запорозької Січі, том 9
10. Відомість про залінійні поселення Полтавського полку 1762 року: збірник документів /Сухомлин О. Д./ (Дніпропетровська обл. часів Гетьманщини)

Цю та інші книги нашого видавництва можна придбати в Польщі та Європі на сайті  https://paperbook.pl