Переписи Чернігівщини 1638 та 1713 років (Оновлене друге видання)

Посполитий селянин Чернігівського полку на польових роботах та посполита селянка. Початок XVIII ст.

Книга переписи Чернігівщини зібрана навколо документів з історії Чернігівщини XVII–XVIII ст. Основу видання складають переписи, реєстри та кілька дослідницьких текстів, пов’язаних із населенням і устроєм регіону.

Перепис посполитих Чернігівського полку 1713

року цікавий насамперед великою кількістю імен. У ньому записані селяни, міщани, ремісники, дворові люди, подекуди вказані заняття й промисли. Через такі документи добре видно, як тоді виглядали сотні Чернігівського полку і хто саме жив у конкретних містах та селах.

Подимний реєстр Чернігівського воєводства 1638 року — взагалі один із небагатьох великих документів по Чернігівщині того часу, що дійшов до нас у такому обсязі. По ньому можна дивитися не лише адміністративний поділ, а й те, які поселення були більшими, які — біднішими або малозаселеними. Для частини сіл це найдавніша письмова згадка. У другому виданні текст переклали українською і прив’язали старі назви до сучасних населених пунктів.

Є також стаття про планування чернігівських сіл XVII–XVIII ст. — про те, як вони виникали, чому мали різну форму забудови і як це змінювалося з часом. Це вже більш вузька тема, але написана на конкретному матеріалі, без загальних переказів.

Фрагмент із книги “Переписи Чернігівщини 1638 та 1713 років”

ВСТУП

За підрахунками дослідників, населення Гетьманщини у 1760-ті роки виглядало так:

старшина — 2400 осіб;
духовенство, іноземна знать, службовці та інші — 11000 осіб;
козаки (виборні, підпомічники, підсусідки, інші) — 455000 осіб;
селяни — 515000 осіб;
міщани — 34000 осіб.

Разом — 1 млн. 17 тис. 400 осіб.

Отже, селяни складали половину населення. Вже виходячи з цього числа, можна усвідомити значення селянського стану для вивчення історії козацької України.

Історик Н. Яковенко констатувала, що погіршення становища селян виразно помітне вже з першої третини XVIII ст. Це було наслідком тих нововведень Петра І, що спрямовувалися на встановлення державного контролю над економікою для ведення агресивної зовнішньої політики. Відповідно, населення обкладалося виснажливим грошовим податком та натуральними поборами, примусовим забиранням волів і коней для армійських потреб, реквізицією возів, утриманням за власний рахунок розквартированих російських військ. Для ефективного вирішення цих завдань влада потребувала детальної інформації щодо кількості та якості населення Гетьманщини, і саме для цього був використаний інструмент ревізій.

Перші відомі нам ревізії власне посполитих датуються 1713 роком. Чи були більш ранні обрахунки селян — достеменно невідомо. Маємо лише згадки у документах про компути (або ревізії) 1690 р., 1695 р., 1699 р., 1702 р., 1704 р., 1712 р., 1711 р. Щоправда, в тексті самої ревізії 1713 р. знаходимо відомості про те, що «а по первой бо уже зійшло пана Радича было посполитых людей в полку Черниговском грунтових, огородников и подсуседков 10793» (арк. 143 зв.). На жаль, не зазначений «первой ревізії». Окрім того, відсутні й супровідні документи щодо організації перепису. Дещо прояснює біографія Тимофія Радича, щоправда, висвітлена фрагментарно і з певними суперечностями: походив із Сербії, 1681 — обиватель конотопський, 1681 — у складі Генерального військового суду, 1687 — чернігівський полковий суддя, 1689 — військовий товариш, 1708 — значний військовий товариш. Наведена вище цитата свідчить, що він помер до 1713 р. О. Лазаревський писав, що це сталося у 1709 р. «Мазепина книга» 1726 р. дещо додає до його біографії. Тимофій Радич згаданий як бунчуковий товариш та володар села Фесівка Красноколядинської сотні Прилуцького полку, яке він отримав від гетьмана І. Скоропадського після виступу І. Мазепи і яке після смерті за універсалом 1713 р. опинилося під контролем конотопського сотника Григорія Костенецького. Можемо припустити, що під першою ревізією мається на увазі ревізія 1702 р. або 1712 р.

Ревізія 1713 р. була проведена за наказом полковника Павла Полуботка (1705–1723). Чи була вона пов’язана з подібними заходами в інших полках Гетьманщини, чи була інспірована рататою або ж гетьманом — наразі невідомо. За наказом обліку підлягали ґрунтові посполиті та огородники, що мешкали у містах та селах. Реально були переписані: міщани — «статечніші», торговці, ремісники, як старшинські, так і церковні, належні до ратуші; ґрунтові (тяглі) піддані старшинські, у т. ч. коменданта московської залоги Чернігова, церковні, ратушні, замкові посполиті та стрільці Любецького замку, огородники, підсусідки, під обороною, шинкарі. Окремо враховані шинки і Чернігова.

Ганна Швидько, аналізуючи опис Конотопської сотні 1711 р., слушно зазначає, що на початку XVIII ст. термін «посполиті» не розділяє землеробів і ремісників. Ось чому у ревізіях посполитих цього часу з’являється наведена вище інформація.

Статистика по дворах за ревізією виглядає наступним чином:

Чернігів — 39 (без козаків, церковників, службовців, іноземців);
Полкова сотня — 132;
Білоуська сотня — 444 (по першій ревізії було 466);
Вибельська сотня — 207 (було 285);
Слабинська сотня — 282 (було 345);
Роїська сотня — 462;
Любецька сотня — 775 (було 732) і Павлушина (маєтність Києво-Печерського монастиря) — 316 (було 307);
Седнівська сотня — 621 (було 850);
Городнянська сотня — 602 (було 750);
Березинська сотня — 822 (1029) (у тому числі Березна — 608);
Стольненська сотня — 158 (було 155).

Менська сотня — 653 (було 699) (окрім 40 хат шинкових і посполитих у Мені);
Синявська сотня — 145 (було 198) (окрім села Рудні — 23);
Киселівська сотня — 405 (було 409);
Сосницька сотня — 401;
Попонорницька сотня — 1497 (у тому числі село Орлівка 483).

Всього у Чернігівському полку «посполитыхъ кгрунтовыхъ людей» 5072 чоловіка, а огородниковъ 3516. Всьх людей посполитыхъ з грунтовими и огородниковъ 8586. А по первой в Богу зешлого пана Радича было посполитыхъ людей в полку Черниговскомъ кгрунтовихъ, огородниковъ и подсуседковъ 10793».

У розрізі окремих уїздів:
Чернігівський — ґрунтових 1932, огородників 860 («а в Черниговъ достаточнійшихъ, убогшихъ и шинковнихъ дворовъ — 339»);
Седнівський — ґрунтових 746, огородників 477;
Березинський — ґрунтових 462, огородників 518;
Менський — ґрунтових 553, огородників 650;
Сосницький — ґрунтових 1044, огородників 1012.

Як водиться, обрахунки ревізорів не завжди були точними. Наприклад, в опису Чернігова зазначено 46 господарів, що мешкали на Подолі під єдльким монастирем, а насправді поіменно перелічені 45, під Іллінським монастирем вказано 45 господарів, а за нашим підрахунком — 44, дворів ремісників під обороною полковника вказано 45, а насправді — 44; при дворі гетьмана значиться 18 осіб, а реально — 16. Не краще рахували і по сотнях. Наприклад, у Вибельській сотні зазначено 172 ґрунтових посполитих та 96 огородників, однак сумарно наведена цифра 207. Хоча повинно бути 268.

Зустрічаються випадки, коли зазначається лише загальна кількість господарів, без імен та прізвищ, як от огородники Чернігівського Троїцького монастиря у с. Нові Яриловичі. Непоодинокі випадки, коли посполиті, міщани не мали прізвищ.

На жаль, ревізія збереглася у неповному обсязі. Зокрема, відсутні аркуші з описом Попонорниці та з підсумками по Сосницькій сотні.

При усіх помилках — чи то технічних, чи то навмисних — звертає на себе увагу зменшення зазначених категорій населення проти попередньої ревізії на 2207 дворів. Пояснень цього негативного сальдо у документі немає.

У ревізії міститься багатий матеріал щодо української ономастики. Уточнюються наші знання стосовно ремісничих спеціальностей та промислів. Найбільше їх зустрічаємо, що цілком природно, у головному місті полку — Чернігові: «конвисар, котляр, перепечай, шаповал, кравец, ткач, кушнир, різник, кожум’яка, золотник, дьогтяр, винник, перевозник, січкар, коваль, пивовар, слюсар, тесля, плетун, стельмах, броварник, шинкар, рибалка, музика, седляр, тетушник, шкляр, пильник, гончар, сницар, маляр, муровщик, лучник, швець, бондар, кисар». Остання безпосередньо пов’язана з діяльністю Чернігівської друкарні.

Звертає на себе увагу й окремий обрахунок по «уездам». Обговоривши цей факт з фахівцями, зокрема з чернігівським істориком О. Кухаруком, припускаємо, що маємо справу з наслідками створення царятом у 1708 р. Київської губернії, а фактично — військового округу, з відповідним поділом на повіти-«уезди». До губернії були приписані Київ, Чернігів, Ніжин, Переяслав, у яких були розташовані військові залоги. Проте адміністративні органи Гетьманщини військовим генерал-губернаторам не підлягали. Компетенція російських намісників обмежувалася справами військового керівництва, оборони кордону та нагляду за зовнішньою торгівлею. Отже, їм належало знати про мобілізаційні ресурси підпорядкованої території — людські, продовольчі, фінансові тощо. Окрім цього, Петро І готував країну до чергової адміністративно-територіальної реформи, на взірець Пруссії, проведення якої намічав на 1714 р. Ймовірно, ці обставини й викликали ревізію 1713 р. Якщо дію міркувань раціональності, то різке зменшення населення полку можна пояснити репресивною та фіскальною політикою царяту на Гетьманщині після розгрому Івана Мазепи, яка стала ще більш обтяжливою.

Відзначимо, що це була остання з відомих ревізій, коли фіксувалися піддані Любецького замку, надалі вони втратили свій статус.

Судячи з усіх ознак (однотипність графіки написання літер, один почерк у всіх сотнях), текст документу дійшов до нас у пізнішій копії — вірогідно, того ж таки XVIII ст. Цей факт варто врахувати дослідникам генеалогії, які можуть зустрітися з неточністю у написанні прізвищ.

Текст пам’ятки подається мовою оригіналу, згідно з нормами сучасного російського правопису, без будь-яких скорочень, із збереженням усіх фонетичних та стилістичних особливостей. Без застережень доповнено скорочені слова, внесено у рядки виносні літери. Титла розкриті без застережень. Пропущені або втрачені внаслідок механічного пошкодження тексту літери відтворені у квадратних дужках. Помилкові написання, пропуск окремих літер, невиправдані повтори зберігаються. Зберігаються відмінності у написанні географічних, власних назв. Літери, що вийшли з ужитку (окрім літери ѣ), подані у сучасній транскрипції. Латинські літери g, z, v зберігаються. Слова із сумнівним прочитанням взяті у квадратні дужки. Знаком // показана архівна нумерація аркушів, її початок і кінець.

Видання містить іменний та географічний покажчики, які покликаються на нумерацію аркушів оригіналу.

Ігор Ситий
Сергій Горобець