Художні реконструкції Северина Наливайка та Петра Конашевича-Сагайдачного (авт. Шаменков С.І.).

Документи українського козацтва XVI – перш. пол. XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги (2025)

Унікальні документи — історія українського козацтва, зібрані в одному об’ємному виданні.

У збірнику здійснена археографічна публікація українських козаків (старшини та рядового козацтва) або були адресовані Війську Запорозькому загалом чи різним його представникам.

Збірника охоплює листи, універсали, ґлейти, інструкції, угоди, присяги. Польсько мовні, латиномовні та німецькомовні документи супроводжуються перекладом на українську мову.

Загалом об’єктом публікації стало 370 документів. Джерел козацького походження – 178.

Масив козацьких документів формують листи, глейти, інструкції козацьким посланцям на сейми та комісії з королівськими комісарами, універсали гетьманів та старших, присяги, протестацїї, маніфестації, квити, а також умови на комісії з королівськими комісарами та угоди, укладені Військом Запорозьким.

Фрагмент із книги

“Документи українського козацтва XVI – перш. пол. XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги (2025)”

Потреба у другому виданні збірника як своєрідного компендіуму кореспонденції українського козацтва XVI – першої половини XVII ст. виникла насамперед тому, що у міжчасі було виявлено, а в деяких випадках і відруковано, низку незнаних документів. А по-друге, цього разу перекладом на українську супроводжуються не лише німецькомовні та латиномовні тексти, а й польськомовні, що, безумовно, розширює обрії використання публікації з науковою та освітньою метою.

Крім того, проведена евристика дозволила збагатити джерельну базу збірника низкою досі невідомих копій козацької кореспонденції, а також трьома оригіналами документів: листи гетьманів Прокопа Сагайдачного (№ 65) та Самійла Кішки (№ 84), угода між гетьманом Оліфером Голубом і митрополитом Йовом Борецьким (№ 189). Про місце зберігання списків шістьох інших документів повідомив Андрій Кравець. Усе це відобразилося в археографічних легендах, а головне — враховано при переданні відповідних текстів.

Окремо варто наголосити на тому, що у фондах Бібліотеки Оссолінських Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника вдалося виявити корпус із 16-ти копій документів про комісію 1625 р. (№ 210–211, 213–214, 218–228, 230). Довгий час науковці, не маючи під рукою ні оригіналів, ні копій, оперували лише археографічною публікацією перелічених документів, здійсненою у 1833 р. Ю. Немцевичем, а також двома пізнішими републікаціями Куруківської угоди. До першого видання цього збірника увійшли копії трьох документів, віднайдені у фондах відділу рукописів бібліотеки Польської академії наук у Курнику та в рукописах Бібліотеки Чарторийських (Краків): декларація козакам від королівських комісарів за 27 жовтня 1625 р., лист-відповідь козаків на цю декларацію з тією ж датою, інструкція козацьким посланцям на переговори з комісарами від 4 листопада 1625 р. Тепер же коло відомих копій суттєво розширилося.

Загалом об’єктом публікації стало 370 документів. Джерел козацького походження — 178. Проте специфіка відкладення документів завжди суттєво ускладнювала евристику. Пропонований збірник укладено саме під такою опцією. Довголітня евристика охоплювала архівосховища та відділи рукописів наукових бібліотек України, Польщі, Австрії, Росії. У більшості випадків особливості наявних описів та інвентарів вимагали суцільного перегляду всіх перспективних одиниць зберігання.

Власне уміщені у збірнику джерела проливають світло й на уявлення козаків про саму природу Речі Посполитої як держави. Уважне вчитування в козацьку кореспонденцію дозволяє виявити показові обмовки, які проступають крізь частокіл риторики та приписаних шаблонних тез. І ці обмовки однозначно свідчать про те, що верхівка Війська Запорозького вважала, що Річ Посполита – це усього лиш Польська держава, лише напозір оформлена як поєднання Польщі та Великого князівства Литовського і Руського.

Уже Северин Наливайко проговорюється, що для нього Корона Польська уособлює Річ Посполиту. У його листі до коронного гетьмана Яна Замойського присутня показова теза про «ворога Святого Хреста, а також і всієї Корони Польської» (№ 29). Важко уявити, що при цьому мусульманські сусіди могли не бути ворогами для Великого князівства Литовського і Руського. А отже С. Наливайко увесь річпосполитський простір розглядає як Корону. Прикметно, що через 36 років той самий вислів «ворог Святого Хреста і Корони Польської» ужив гетьман Іван Петрижицький в універсалі до мешканців українських воєводств Речі Посполитої (№ 289). Схожий підтекст вчувається й у листі послів Війська Запорозького до короля, написаного на зламі XVI–XVII ст. Козаки заявляють, що «готові шаблями і своєю кров’ю проти кожного коронного ворога, голодиня розширяючи, доброї слави добувати» (№ 58). А під час Куруківської комісії 1625 року повстанці у листі-відповіді на декларацію королівських комісарів, пояснюючи мотиви укладення 24 грудня 1624 р. військового союзу з калгою Шагін-Гіреєм, пишуть: «А що йому цнотливо прислужилися в його потребі, відслав їх до нас з усім християнством, скільки його на той час відбив, показуючи повагу до Корони Польської» (№ 216). Знову ж таки, не має жодних підстав припускати, що повага калги обмежувалась власне Короною й не стосувалася Великого князівства Литовського і Руського.

Так, інструкція посланцям на сейм 1623 р. містить тезу: «Дуже відомі і відважні послуги Війська Запорозького, надані за святої пам’яті їхніх милостей польських королів, а особливо за щасливого панування його королівської милості, нашого милостивого пана, різними часами на різних вправах, за які польськими королями, своїми милостивими панами, були обдаровані вольностями» (№ 193). Згодом майже дослівно такий підхід повторюється в інших козацьких документах: «при вольностях, наданих за наші вірні послуги від предків їхніх милостей наших святої пам’яті померлих польських королів і теперішнього його милості короля, нашого милостивого пана, з направою повністю і непорушними» (№ 221); «усі разом і кожен зокрема будуть користуватися так, як і перед тим, вольностями і правами, наданими від їхніх милостей польських королів і від короля, який щасливо панує» (№ 229) та ін. У березні 1632 р. гетьман Іван Петрижицький пише київському воєводі Томашу Замойському про «нашу грецьку релігію, упривілейовану з давніх віків предками його королівської милості, святої пам’яті померлими їхніми милостями польськими королями, як і теперішнім його милостю королем, нашим милостивим паном» (№ 272).

У 1632 р. інструкція послам Війська Запорозького на конвокаційний сейм називає Зигмунта III польським королем у промовистому контексті: «Після пропозиції служби та вірного підданства Речі Посполитій Короні Польській повинні довести як перед достойним сенатом, так і в посольському лицарському колі, що відхід цього світу святої пам’яті польського короля Зигмунта Третього є для нас немалим жалем» (№ 285). Оскільки перші вольності козаки отримали вже за Речі Посполитої, використання поняття «польські королі» відбиває мислення в категоріях ототожнення Речі Посполитої з Польською державою.

Щойно згадана формула «Річ Посполита Корони Польської» у наразі відомих документах з’являється з 1625 р. і саме вона цементує аргументи. Гетьман Каленик Андрієвич у листі до послів сейму прямо пише, що козаки «зичили Речі Посполитій Короні Польській» (№ 203). Згідно з листом Війська Запорозького до брацлавського хорунжого Стефана Хмелецького від 16 липня 1628 р. Шагін-Гірей бажає піти «під крила Речі Посполитої Корони Польської» (№ 249). Згадана вище інструкція послам на конвокаційний сейм містить ще один промовистий вислів: «Річ Посполита тієї жадної Корони Польської» (№ 285). А гетьман Андрій Гаврилович бажає королевичу Владиславу «посісти маєстат Речі Посполитої Корони Польської» (№ 292). Інструкція козацьким послам на елекційний сейм прописує бажати Владиславу IV, щоб «якнайдушевніше керував своєю державою в мирі між всіма народами цієї жадної Корони» (№ 296).

Подібні уявлення козацька старшина безумовно запозичила від свого інтелектуального донора – шляхти. Кореспонденція, адресована козакам, містить навіть прямі свідчення з цього приводу. Ян Замойський пише 20 січня 1582 р. навіть козацьким протестантам, не те що козакам, як «підданим його королівської милості польського короля» (№ 13). «Ординація низових козаків» від 25 липня 1591 р. вимагає від них «бути у всьому покірними нам, Зигмунту Третьому з Божої ласки польському королю, нащадкам нашим і Речі Посполитій» .

Витяги з книги.

Інші книги про козаків:

• • Присяга Гадяцького полку 1718 року (друге видання; упорядник Іван Синяк)
  • Присяга охотницьких полків 1718 року — документи та реєстри
  • Присяга Стародубського полку 1718 року (друге видання; упорядники: Сергій Горобець, Ігор Ситий)
  • Присяга Чернігівського полку 1718 року
  • Присяга Переяславського полку 1718 року (Різніченко О. С.)
  • Присяга Прилуцького полку 1718 року (упорядники: Різніченко О. С., Монькін О. Г., 2026)
  • Присяга Ніжинського полку 1718 року. Том 1 (Іван Синяк, 2026)
  • Присяга козацьких полків, що були у поході 1718 року (упорядники: Алфьоров, Різніченко)

Цю та інші книги нашого видавництва можна придбати в Польщі та Європі на сайті  https://paperbook.pl