ПРОЛОГ

У далекому минулому, у сивині глибоких віків цей світ був єдиною цілісною планетою, яка вибухнула під час незбагненного катаклізму, утворивши населені уламки…

— По-перше, так ніхто не каже: “сивина глибоких віків”, — буркнув високий парубок в окулярах, затовпуючи числами таблицю. — По-друге, це ж вже було.

— По-третє, захлися, — сказав кремезний молодий чоловік поруч із ним і почухав руду бороду.

Постать у чорному каптурі та туніці із зображенням воїтеля в рогатому шоломі, який щойно здолав дракона, сидячи в голові столу, склала пальці з неохайними нігтями хижою та продовжила оповідати.

Один із таких уламків існує уже дві, відділивши від себе маленький шматочок світу, де різні роди розумних істот знайшли для себе можливість існувати без великих воєн та злагу чаклунів, які в волі захопили все.

— Чудова казка, — зітхнула руда дівчина з кільцями у вухах та строкатому пончо, увішана плетеними прикрасами та чарм-браслетами. Постать у чорному каптурі глянула на неї закоханими очима, що зі сторони виглядало, як привід для дзвінка в поліцію.

— Нам так не буде, — сопливо прогундосив збуджений молодик у светрі, який бачив цю компанію вперше. Його притягнула горфренд, подружка цього стромидлого тіла в каптурі, схожого на лідера секти. Вона сиділа поруч, тож хотілось справити враження на неї. І це якось психологічні тести на столі перед усіма розкладені.

Спільнотами майстрів-підземців обнесували лімурійські уламки, доки не перетворили його на кристал, сповнений чарів, здатний линути поміж інших населених площин, подалі від турбот та небезпек. Величні замки людей піднімалися над підступними велетнями народів, торговельні шляхи пролягли рівнинами та річками, збагачуючи всіх і…

— А чому не назвати всіх просто ельфами, гномами, орками? — окулярик почав малювати ескіз свого героя у рамочці на аркуші поруч із числами.

— Заткнись! — лупетом врулила бородань та дівчина. Головний у чорному каптурі середину засобів і завершив драматичним голосом, що здіймався з глибини чи то серця, чи то шлунку:

…І лише окремі шибайголови, які не могли жити спокійним життям, шукали ризикованих ситуацій, котрі б принесли їм дещо більше за багатства чи навіть ім’я справедливості — азарт пригоди, тому й називали їх… ПРИГОДНИКАМИ!

— Тупо, — буркнув “светр”, крутячи аркуш з таблицями даних на столі.

— А мені подобається, — Вардія його по плечу дівчина. — Кого я буду грати?

— Еее, поки що в тебе немає персонажа, — шморгнув носом Майстер Підземелля у чорному. — Потім розберемося. Отже, уяви їдальню в середньовічній будівлі…