Унікальна антикварна книга-альбом 1914 року, що розповідає про Тараса Шевченка як художника. Книга щедро, як на той час, проілюстрована творами Шевченка, використано, в тому числі, кольоровий друк!
Як написав один з рецензентів того часу “.. ся книжка повинна знайтися у кождого інтелїґента Українця”
Ще однією цікавою особливістю книги є те, що це одна з останніх книг над якою працювали українці по обидва боки російсько-австрійського кордону. Дуже скоро їх розділить Перша світова війна.
Тарас Шевченко як маляр
Автор: Ол. Новицький
Рік: 1908
Мова: Українська
з тогочасної рецензії:
Тарас Шевченко як маляр, написав Ол. Новицький.
Д. Лукіянович
Збірник історично-фільософічної секциї Наукового товариства імени Шевченка у Львові т. XIV. Тарас Шевченко як маляр, написав Ол. Новицький. Львів-Москва 1914. Накладом Наукового товариства імени Шевченка. Стор. 35+48+83, ціна 5 К (в арт. оправі 6 К).
Замилуванє до малярства, яке пробудило ся у Шевченка ще в дитинячих роках, вивело його з рідного села, повело в далеку мандрівку і рішило про судьбу вбогого кріпака-сиротяти, дало українській нациї поета, першого громадянина. Небуденний малярський талант придбав Тарасови впливових покровителів, які зняли з нього кріпацькі пута, отворили перед ним ворота академії і сальони середних та висших кругів у Петербурзї. Не вірші, але малярство, яке не послугуєть ся найживійшою прикметою народности, словом, ураз із особистими прикметами Тараса єднало йому приятелїв і оборонців підчас засланя тай визволило його з неволї. З малярства жив Тарас; вважав себе перше всього не поетом, а малярем. Тому на малярство присвятив мало не ціле своє незвичайно трудяще житє і полишив велику силу творів з области того мистецтва.
Але не як маляр, тільки як поет показав Шевченко Українї дорогу до культурної і полїтичної самостійности. Як пророка тих ідеалів знає його вся Україна.
Окрім того висшого цінованя поезий ніж малярських творів Шевченка стоїть на перешкодї до пізнаня малярської його творчости важна перешкода. Се трудність зібрати сї твори та значний кошт доброї їх репродукциї. Чимало Тарасових малюнків цілком пропало і згоріло, а хто їх зберігає до нинї, той не рішить ся їх післати на виставу і через те пізнанє їх усїх чи більшої части одною людиною показує ся чимсь просто неможливим. Ось де треба шукати причини тому, що в нашій лїтературі найшло ся чимало причинків до пізнаня Шевченка як маляря (переважно в Київській Старинї), а довго прийшло ся ждати на моноґрафію, в якій би зроблено пробу подати характеристику всеї малярської творчости Тараса Шевченка.
Треба було надїяти ся, що — не зважаючи на ті трудности — в ювилейні роки закордонна Україна, де жив і трудив ся Шевченко, де розкинені його картини, рисунки і офорти, принесе поважні виданя Шевченкових малюнків тай праці про Тараса як маляра.
Ті надїї справдили ся, бо в 1911 р. петербурське товариство імени Шевченка випустило І часть альбома з 30 знимками Шевченкових малюнків і ґравюр та з довшою статею Сластьона. В соті роковини Тарасових народин вийшла коштом наукового товариства імени Шевченка у Львові моноґрафія Ол. Новицького, відомого дослїдника малярської творчости Шевченка, а заголовок тої праці виписано на вступі.
Ся моноґрафія найосновнїйша і найповнїйша з дотеперішних студий про Шевченка як художника.
Сама книжка Новицького обіймає три частину, а то:
І. Статю про Шевченка як маляря;
II. реєстр праць Шевченка, що дійшли до нас, або про які маємо звістки;
III. знимки з Шевченкових рисунків, малюнків і офортів.
Усї три части доповняють одна одну.
В статї Новицького все ще найбільше таки житєписного материялу. Очевидно, що підкладом до студиї мусїла бути хронольоґія і зовнішні події з Тарасового житя. Тільки, чи не відведено їм більше місця, нїж самим творам: описови, характеристиці і оцінці. Почасти доповнять сю недостачу спис і знимки, та тількиж почасти. Але требаж і то сказати зараз, що дотеперішними здобутками житєписїв Шевченка автор користуєть ся критично і се його знов виправдує.
Тай ще треба піднести з повним признанєм, що д. Новицький оцінює Шевченка самостійно, а розглянувши його творчість не то що не повторяє шабльонів, але дійшов до цілком противних висновків, нїж шабльони.
Се відносить ся перше всього до впливу Брюлова на Шевченка. У нас була і є поширена думка, що Брюлов псевдоклясик, а Шевченко цілий підпав під його псевдоклясичний вплив. З того один “великий” критик виводив навіть відємне цінованє Шевченкової поезиї. Д. Новицький приняв мотивований погляд Делярова, що Брюлов епік, рационалїст і скептик; радше рисівник нїж кольорист і скорше епіґон клясиків нїж псевдоклясик. Далї наводить автор доволї доказів на повну самостійність супроти Брюлова і то самостійність чи в виборі теми, чи в трактованю сюжета. Коли схожість Шевченка з Брюловом відносить ся до другорядних дрібниць, то противенств і більше і самих основних. Шевченко лїрик, реалїст і ентузияст, дійшов до лїтературного трактованя картин; а притім хиба нїхто не подумає про Брюлова?
З инших поглядів д. Новицького треба піднести його думку про повну анальоґію між поетичними і малярськими творами Шевченка і що підвалиною Шевченкового таланту була народна стихія, котру він винїс із села і котра поборола не так недостачу образованя, як радше недостачу часу задля вправи в малярстві.
Перша думка накидаєть ся сама собою. А що-до другої, то можна бути певним, що близший та основнїйший розгляд малярської творчости Шевченка справдить її. Не можнаж подумати, щоб було инакше. У своїй поетичній творчости черпає Шевченко з відвічної народної традициї; весь він із своєю вірою, силою, сьвітоглядом і поетичним словом вийшов із невмирущої, утаєної стихійної сили українського простонародя, яка вже протягом історичної доби покликала стілько записаних і незаписаних справжнїх героїв. В тій самій силї було запевне жерело і малярської творчости Шевченка. Велика і правдива заслуга д. Новицького, що він цінованє академика Корша прикладає і до малярства Шевченкового. Отсе становище повинно бути і буде вихідною точкою у дальших дослїдах малярської творчости Тараса Шевченка.
В спис Щевченкових праць приняв д. Новицький 636 малюнків, упорядкованих в одинацять роздїлах. Се велике число дає сьвідоцтво величавій плодности і всесторонности Шевченкового таланту. Найбільше, бо 312 є краєвидів, 124 портретів (між тими 26 автопортретів), 71 побутових картин. Решта припадає на офорти (28) копії, ілюстрациї, акти, етюди з натури, історичні, релїґійні, алєґоричні й мітольоґічні малюнки. До того спису додано в однім роздїлї 7 скульптурних творів, у другім 6 архітектурних проєктів. Отже повний спис обіймає 651 творів. Крім того вичисляє автор 11 (а з картиною, яка є у Равіти Ґавронського, 12) нїби Шевченкових праць. Як видно, спис д. Новицького повнїйший від усїх дотеперішних (Горленка, Комарова, Грінченка).
В третій частинї праці д. Новицького подано 130 знимок Шевченкових творів, а то 14 офортів, 30 рисунків, решта малюнки акварелями, сепією та олїйними фарбами.
Запевне кошт виданя рішив про його спосіб, технїку і розмір. Знимки відбивано на обидвох сторінках листків, а папір показав ся до того надто тонким; листків не перекладено в переплетї тонесеньким папером.
Та не зважаючи на ті недостачі, треба й сю частину книжки цінити високо, бо дає вона найповажнїйший альбом Шевченкових малярських праць у однім зшитку поруч із списом і фаховою статею.
Отсим то ся книжка повинна знайти ся у кождого інтелїґента Українця.
[Дїло] 05.05.1914
Відгуки
Відгуків немає, поки що.