Реконструкція образів скандинавів у Ірландії другої половини X століття

Міста та фортеці вікінгів: від Ірландії до Волги /Бондар О.М./ (2025)

Є теми, які давно стали частиною масової культури, але при цьому залишаються значно складнішими, ніж здається на перший погляд. Міста та фортеці вікінгів — одна з тих сторінок історії, яка зазвичай залишається поза увагою широкого кола читачів. Зазвичай скандинавів раннього середньовіччя уявляють як морських грабіжників і воїнів, однак за цим образом часто губиться інше: уміння будувати, укріплювати й організовувати простір. А між тим саме фортифікація та містобудування стали однією з тих сфер, де вікінги залишили по собі дуже помітний слід.

Вікінги не лише ходили в походи. Вони створювали укріплені табори, торгові поселення, порти та скандинавські поселення.

Скандинавські воїни та торговці, відомі в різних тогочасних країнах та землях як вікінги, нормани, варяги мали унікальну здатність підлаштовувати свої знання і вміння під будь-яку ситуацію. Ця «еластичність» давала їм змогу обирати найкращі форми укріплень для своїх міст, фортець, тимчасових таборів, як того потребували обставини, на будь-який території, будь-то Ютландський півострів, Англія, Ірландія або Русь.

Для полегшення сприйняття матеріалу читачами, книга максимально ілюстрована різноманітними картами, схемами, планами та малюнками-реконструкціями.

Фрагмент із книги «Міста та фортеці вікінгів»

ЗМІСТ

У полоні стереотипів ……………………………………………………. 7

Експансія: в пошуках грошей і слави …………………………… 12

На світанку фортифікації ……………………………………………. 25

Торгівля та війна: міста на батьківщині вікінгів ………….. 31

Королівські фортеці та Даневірке ………………………………. 55

Англія: міста, бурги, табори ………………………………………. 66

У королівстві франків ………………………………………………… 81

Дублін: місто на Чорному ставку ……………………………….. 88

На берегах Бурштинового моря ………………………………… 97

Гардарика …………………………………………………………………… 108

Спадок ………………………………………………………………………… 160

Рекомендована література ……………………………………….. 164

Хронологія «Епохи Вікінгів» …………………………………….. 166

Список ілюстрацій ……………………………………………………. 168

Про автора ………………………………………………………………….. 172

ДОДАТОК. Жителі міст і фортець вікінгів ………………… 173

У полоні стереотипів

Певно, не існує такої людини, яка б не знала слова “вікінги”. В уяві часто постають ці безстрашні бородаті воїни, озброєні мечами і сокирами, що пливуть по розбурханому морю назустріч усім вітрам на своїх дракарах. А вечорами біля вогнища розповідають саги про героїв і битви, про зраду та перемоги.

В сучасному світі багато хто зробив собі рунічні татуювання, вважаючи, що саме скандинавські руни мають магічні властивості, а хтось любить музику в стилі вікінг-метал. Не останню роль у формуванні такого образу відіграла романтична література та кінематограф. Усе це вплинуло на людей, що наводили, з одного боку, жах на всю Європу майже три століття, а з іншого — створили цікаву та незвичайну культуру, що пустила своє коріння в європейському соціумі ще з часів середньовіччя й розвивається до наших днів, змінюючи власні форми, суть і види.

Однак є одна сфера діяльності вікінгів, що не завжди потрапляє у фокус уваги читачів. Це мистецтво фортифікації та містобудування вікінгів. А дарма, адже саме в цьому вони досягли дуже помітних успіхів, часом і найбільшого впливу на історичні процеси наступних епох. Зазвичай у науково-популярній літературі, присвяченій вікінгам, можна натрапити на коротенькі описи укріплень міст Хедебю чи Бірки, їхню структуру та могильники, одночасно на згадку про “круглі королівські фортеці”, і, можливо, на декілька слів про їхні “зимові бази” під час походів. Однак на цьому і все, оскільки більшість матеріалів цих видань присвячена політичним процесам, воєнним походам, а також культурі та віруванням норманів.

Утім, мало хто здогадується про те, що саме вікінги заснували багато середньовічних міст, що згодом перетворилися на сучасні великі й малі урбаністичні осередки. Так сталося, наприклад, з Лімериком, Йорком, Шлезвігом тощо. Щонайменше одна зі столиць європейських країн виросла з тимчасового укріпленого зимового табору вікінгів. Саме фортеці й укріплені табори стали тими опорними пунктами, звідки вони й далі вирушали у свої походи, де відбивалися від ворогів та за допомогою яких закріплювалися на нових територіях.

Зазвичай у книгах про вікінгів значні розділи присвячені процесам, коли вікінги колонізували Ісландію, Гренландію та Північну Америку.

Однак на цих територіях вони не створювали укріплених населених пунктів, принаймні таких там до сьогодні не виявлено, тому й розглядатися вони в цій книжці не будуть, адже нас цікавлять саме міські укріплення, фортифікаційні споруди й об’єкти. Географія цієї книжки охоплює території Скандинавського та Ютландського півостровів, Балтійського регіону, територію Русі, північну частину Франції, Бельгії, Голландію, а також Англію та Ірландію. Саме на цих землях нормани розгорнули найбільшу свою містобудівну та фортифікаційну діяльність.

Утім, фортифікації вікінгів не взялися нізвідки, вона мала своє історичне підґрунтя. Цікаво, що на самій території Скандинавії фортифікаційні традиції в довікінгову епоху існували, але були не дуже розвиненими порівняно з сусідніми територіями, де проживали сакси, франки, західні слов’яни, котрі мали сотні й тисячі малих і великих укріплених пунктів – «бургів» та «градів». Можливо, саме ця незакінченість на традиціях, відкрила вікінгам-скандинавам ціле поле для фортифікаційних експериментів, для використання тих чи інших методів укріплення поселень та баз саме в тому місці і в той час, де вони були найбільш підходящими.

Так сталося, що скандинави «епохи вікінгів» стали каменем спотикання в історії Давньоруської держави, а значить, і в історії України. Правильніше сказати, стали не скандинави, а політичні ігри науковців з кінця XVIII століття, коли розгорілися «битви» норманістів з антинорманістами. Сьогодні вже зрозуміло, що ні одні, ні другі були не праві. Скандинави на Русі були, це факт, вони мали певний вплив на матеріальну культуру східних слов’ян початку часів формування державності, це також підтверджений факт. Утім, на Русі вони були радше однією з рушійних, але не головною силою історико-політичних і державотворчих процесів. На Русі скандинави були радше «інструментом» у руках князів. Залишили вони свій помітний слід і у місцевій фортифікації.

Одним з найбільш цікавих питань «епохи вікінгів» у Північній і Східній Європі є проблематика виникнення міст. Сьогодні людині важко уявити, що на території Скандинавії, Балтійського регіону, Русі до IX, а можливо, і до X століття не існувало міст, хоча б у приблизному тому вигляді, в якому ми собі їх уявляємо. Так, були поселення сільського та хуторського типів, останні, до речі, дуже були розповсюджені саме в Скандинавії та являли собою їхньої економічної бази. Були укріплені центри як скандинавські, так і балтійські, слов’янські, але жоден з них не був містом, навіть не був наближеним до урбаністичного центру. Звісно, в Західній та Південній Європі міста існували як спадок від Римської імперії, хоча й перебували в занепаді в епоху Раннього середньовіччя. У Візантійській імперії взагалі містобудування розвивалося в руслі поєднання римських і східних традицій. А от на тих територіях, де не було Риму, і міст не було. Хоча деякі дослідники вважають, що великі скіфські городища на території сучасної України були містами, однак між скіфським періодом і виникненням Давньоруської держави пролягає понад 1000 років, тож, якщо ці міста й були, то вони зникли за тисячоліття до виникнення нових міст.

Який же морфологічний та функціональний набір міг мати урбаністичний центр раннього середньовіччя, щоб хоча б наближено вважатися тогочасним містом? Насправді важко виділити подібні критерії, однак сьогодні дослідники все ж дійшли певних думок. По-перше, це мав бути адміністративний центр, що контролював певну значну територію. По-друге, в заняттях населення ремісниче виробництво мало переважати над сільським господарством. По-третє, це наявність укріпленої, і часто не однієї, оборонної чи фортифікації, хоча іноді трапляються і середньовічні міста без оборонних споруд, але це радше виняток з правил. По-четверте, місто було релігійним центром як для свого населення, так і своєї агломерації. По-п’яте, наявність сільської округи-агломерації, на яку було спрямоване виробництво в самому місті.

По-шосте, місто — це центр торгівлі як міжнародної, так і регіональної. Сама лише наявність таких п’яти-шести пунктів може надати населеному пункту статус міста. І саме в «епоху вікінгів» частина поселень отримує ці функції й успішно виконує їх. Однак дослідники сьогодні розійшлися в думках, чи були такі населені пункти, як Бірка, Хедебю, Рібе, Орхус, Волін у X столітті містами. Дехто вважає, що так. Інші називають їх «протомістами», дехто присвоїв їм назву «вік» або «емпорій». Поселення в Гнєздово, Шестовиці часто іменують або «відкритим ремісничо-торговим», або «багатофункціональним воєнізованим поселенням» тощо. Однак усе це штучні терміни, вигадані науковцями. Якщо ж зануритися в історію, то сучасники «епохи вікінгів» вважали і Хедебю, і Бірку, і Волін містами.

Однією з найбільших загадок історії містобудування «епохи вікінгів» і досі є той факт, що більшість із цих міських або протоміських осередків балтійського і руського напрямків так і не стали повноцінними середньовічними містами. Всі вони до початку XI століття, тобто до кінця «епохи», просто занепали, були закинуті, або ж перенесені на інші місця, як це сталося з Хедебю, що став основою для Шлезвіга. Рібе просто був перенесений на інший берег річки. Гнєздово стало основою для Смоленська. Неподалік від Сарського городища виріс Ростов Великий.

Зовсім протилежну картину можна побачити на Британських островах. В Ірландії зі скандинавських поселень виросли середньовічні міста — Дублін, Лімерик, Корк та інші. Одразу слід сказати, що до «епохи вікінгів» на території Ірландії міст взагалі не існувало. В Англії завдяки датчанам відродилися з римських руїн Йорк, Лінкольн. Частина середньовічних міст Англії була заснована королем Альфредом як пункти опору вікінгам, тож і тут нормани стали каталізатором урбаністичних процесів.

Окремо постає саме питання витоків фортифікаційних традицій вікінгів. Так, вікінги виробили свою тактику завоювання територій. Зупиняючись у стратегічно вигідному місці, вони часто споруджували укріплені табори. Звісно, вони не були схожі на римські військові табори з їх уніфіковано-універсальними функціями і структурами, однак ці укріплені майданчики виконували майже подібні функції. Важко допустити, що десь у IX столітті скандинави вже були знайомі зі стародавньою римсько-візантійською військовою тактикою. Тож дійшли вони до цього самі. З деяких таких таборів згодом виросли навіть цілі середньовічні міста, настільки вдало було обране їхнє місерозташування. Виробили скандинави і власну школу спорудження фортифікацій у вигляді каркасно-перекладних, плотних та типових конструкцій, що в певних варіаціях використовувалися від Ірландії до Дніпровського регіону. З одного боку, скандинавські твердині на Британських островах і в Балтійському регіоні дуже різні, але водночас вони мають і ряд схожих ознак. Це спричинено тим, що скандинави досить швидко адаптували свої фортифікаційні знання під конкретні потреби в певній час у певній місцевості для виконання різноманітних завдань. Ця скандинавська «еластичність» давала змогу стародавньому норманові одночасно бути воїном, торговцем, мореплавцем, будівельником і землеробом, швидко переключаючись з однієї ролі на іншу. Тому й фортифікація їхня була такою ж «еластичною» та могла набирати різних функцій і форм залежно від потреб. Саме про такі аспекти і можна буде прочитати в цій книзі.

Книги схожої тематики:
1. Слов’янська міфологія (оновлене видання) /Александр Гейштор
2. Сумно ангел зітхнув (Наталія Кавера-Безюк). Історичний роман
3. Кульгавець. Історичний роман з 11 століття (Марія Букрій)
4. Артилерія XIV–XVIII століть з фондів Львівського історичного музею. Мар’яна Верхотурова
5. Вінницьке намісництво (деканат) Русько-Католицької Церкви у XVIII ст.: дослідження, публікація актів візитацій. (Зінченко А. Л., Петренко О. С.)
6. РУСЬКА (ВОЛИНСЬКА) МЕТРИКА. КНИГА ЗА 1569-1572, 1574 РОКИ. Упорядники Кулаковський П. М., Святець Ю. А.
7. Вінницький ґродський суд. Поточна актова книга за 1769 – 1770 роки. Подокументний опис / Укладач Петренко О.С.
8. Переписи Чернігівщини 1638 та 1713 років (Оновлене друге видання)
9. Архів Коша Нової Запорозької Січі, том 9
10. Відомість про залінійні поселення Полтавського полку 1762 року: збірник документів /Сухомлин О. Д./ (Дніпропетровська обл. часів Гетьманщини)

Цю та інші книги нашого видавництва можна придбати в Польщі та Європі на сайті  https://paperbook.pl