Дослідження багатовікового процесу формування й консолідації української народності. Розглядаються питання становлення економічної, територіальної, культурної спільності та розвитку етнічної самосвідомості й мовної єдності українців - південно-західної гілки східних слов'ян. "Українська народність: нариси соціально-економічної і етнополітичної історії" Наукове видання. Академія наук Української РСР. Інститут історії. Видавництво Київ "Наукова думка" 1990 Мова українська Сторінок 560

Історичний нарис про битву за Львів в листопаді 1918 року від одного з учасників - сотника Української Галицької армії Олекси Кузьми (1875-1941). Автор по гарячим слідам ґрунтовно описує як безпосередні події листопада 1918 року в самому місті, так і загальне тло в країні і світі, на фоні якого все відбувалось. Книга містить численний ілюстративний матеріал (фото, карти тощо). З передмови автора: Початковий період нашої недавньої визвольної боротьби є досі українськими публікаціями найменше висвітлений. все, що дотепер у нас писалося, є скупе, фраґментаричне і торкаєься головно передісторії листопадових днів. Дальшими подіями після акту державного перевороту у Львові і в краю ніхто спеціяльно не займався, хоча львівська кампанія тривала повні три тижні і не тільки була богата боєвими епізодами, але й визначалася живою державно-творчою акцією, охоплюючи цілий край, а навіть переходячи поза його кордони. Наслідок такий, що для українського громадянства не відомий повний образ львівської кампанії. Не знають його навіть бувші активні учасники, що виступаючи на віокремлених становизах, не були свідками подій на інших місцях. Заходила небезпека, що з часом наша боротьба за Львів буде відома тільки з чужих джерел і наших устних переказів, які все більше відбігатимуть від історичної правди. Може нинішня книжка виповнить цю прогалину в наших літописних публікаціях. Завдання цієї книжки подати повну історію нашої львівської кампанії, беручи під увагу також її ґенетичний підклад. В основу моєї праці лягли документи головної команди УГА., які завдяки щасливим обставинам дісталися в мої руки. Задля їх доповнення я використав усю літературу, українську і польську, що повстала у звязку з цими подіями, а також рукописні й устні доклади учасників та очевидців. Немаловажну ролю відограли власні переживання й обсервації. Залежало мені дуже, щоби моя публікація вийшла по змозі повна, обєктивна та згідна з історичною правдою.

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271