Перевидання фундаментальної праці Миколи Маркевича з історії України до кінця XVIII ст. "Історія Малоросії" - це визначна пам'ятка української історіографії XIX ст., написана Миколою Андрійовичем Маркевичем. Книга охоплює історію України від найдавніших часів до кінця XVIII ст., представляючи широку панораму історичних подій та процесів. Це видання є перевиданням перших двох томів оригінальної праці, вперше опублікованої у Москві в 1842-1843 рр. Текст подається в авторській редакції з частковою транслітерацією відповідно до сучасної граматики російської мови, що робить його доступнішим для сучасного читача. Праця Маркевича є важливим джерелом для розуміння історичних поглядів та суспільно-політичної думки України XIX ст. Вона відображає тогочасні уявлення про історію українських земель, їхні відносини з сусідніми державами та процеси формування української нації. Видання супроводжується передмовою та коментарями, які допомагають читачеві краще зрозуміти історичний контекст створення цієї праці та її значення для української історіографії. Книга буде корисною для професійних істориків, дослідників державознавства, а також для всіх, хто цікавиться минулим українського народу. / Бібліографічна інформація Назва: Історія Малоросії Автор: Микола Маркевич, автор передмови Ю.С. Шемшученко Рік і місце видання: 2003, Київ Сторінок: 662 Мова: дореформена російська (з частковою транслітерацією відповідно до сучасної граматики російської мови)

Книга про діяльність Української автокефальної православної церкви на Чернігівщині в 1920-х роках. До книги увійшли архівні документи, спогади Голови ВПЦР Василя Потієнка, маловідомі світлини культових споруд 1920—1930 років, друковані видання української церкви 1921 року. Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках Редактор-упорядник В.І. Моренець Рік: 2016 Сторінок: 390 Зміст - Передмова. - Історична довідка. - Українська церква на Чернігівщині в 1920-х роках. - Василь Потієнко. Спогади. - УАПЦ в документах совєтської спецслужби. . . - Церкви Чернігівщини із збірки НБУ імені В.І. Вернадського. - Друковані видання Української церкви 1921 року. - Географічний покажчик.

Кияни княжої доби. Біоархеологічні студії. Автор: Козак Олександра Денисівна Рік видання: 2010 Мова: українська Кількість сторінок: 396 з ілюстраціями Справжня сучасна наукова книга про жителів Києва 10-13 століть. Робота присвячена підрозділу антропології - палеопатології. Джерелознавчу базу складають кісткові рештки з поховань, знайдених на території давньоруського Києва. У монографії розглядаються такі хвороби як отити, менінгіти, захворювання респіраторного тракту, а також цинга, анемія, туберкульоз, проказа, наводиться система їх діагностики на кістках та аналізується їх поширення у давньоруському місті. Окремі розділи присвячено аналізу та інтерпретації травм, професійних змін опорно-рухової системи чоловіків і жінок Києва. Демографічні показники розглядаються на тлі поширення захворювань у представників різних вікових груп населення Києва, в порівнянні з іншими містами Давньої Русі та Європи. На базі демографічних показників, виявлених травм, захворювань суглобів, патологій зубів, маркерів фізіологічного стресу, а також інфекційних захворювань виділено антропо-патологічні комплекси, які відповідають соціально відмінним групам населення. Подібні книги: 1. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. Михайло Грушевський (Репринт 1991) 2. Любецький з’їзд князів 1097 р. в історичній долі Київської Русі 3. Мистецтво Київської Русі (Альбом репродукцій 1989 року) 4. Світанок Русі. Військова справа в Україні епохи вікінгів (ІХ–Х ст.) Артем Папакін 5. Мілітарія Київської Русі (Бережинський В. Г.) 6. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі (Букіністика)

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271