Історія нашої столиці. Фундаментальна праця М.Ф.Берлинського, написана у 1798-1799 рр.,- узагальнююче дослідження з історії Києва. У першій частині книги історія міста подається на фоні загального розвитку України, у другій - його топографо - археографічний опис. Вона цінна не тільки багатою джерелознавчою базою (стародавні літописи та хроніки, мемуари, архівні документи, церковні рукописи), частину якої пізніше було втрачено, а й свідченнями автора щодо топографії та пам'яток давньокиївського центру до його реконструкції. Праця М.Ф.Берлинського публікується мовою оригіналу - російською, вступна стаття та коментарі подані українською мовою. Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією одного з найдавніших міст нашої країни. «Історія міста Києва» Автор: Берлінський Максим Федорович Видавництво: «Наукова думка», Київ, 1991 Мова: українська та російська Сторінок: 314 Інший варіант книги: Короткий опис Києва/ Максим Берлинський/ (Видання 1990 року)

Висвітлюється історія виникнення і розвитку Києво-Могилянської академії, яка була першим і довгий час єдиним вищим навчальним закладом в Україні та в усій Східній Європі. Зміст - Становлення вищої освіти в Україні - Києво-Могилянська академія - центр освіти й науки в Україні - Культурні зв'язки Києво-Могилянської академії Києво-Могилянська академія. авторка: Хижняк Зоя Іванівна Київ - 1981, видання друге Сторінок: 234

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271