Культурна спадщина України. Книгознавчий нарис розповідає про львівські стародруки - видання XVI-XVIII ст., що стали надбанням скарбниці вітчизняної культури. Нині вони дбайливо зберігаються в державних бібліотеках, музеях, архівах. «Львівські стародруки. Книгознавчий нарис». Автори: Яким Запаско, Орест Мацюк Видавництво: «Каменяр», Львів, 1983 Мова: українська Сторінок: 172

Літературознавче та біографічне видання про геніальну поетесу Ліну Костенко. Нарис присвячено становленню й еволюції яскраво самобутнього таланту Ліни Костенко, видатного майстра слова, лауреата Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. В її багатогранній творчості трансформувалися кращі традиції українського фольклору та класичної літератури, відбилися громадянська позиція митця, світогляд та естетичні ідеали, втілені в експресивну, сповнену внутрішнього динамізму художню форму. Видання містить чорно-білі фотографії Ліни Костенко та її сім'ї. Книга сподобається усім шанувальникам творчості Ліни Василівни Костенко. Назва: Ліна Костенко. Автор: В'ячеслав Степанович Брюховецький (нар. 1947) — український літературознавець, педагог і громадський діяч, літературний критик, Герой України, почесний президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Головний ініціатор відродження Києво-Могилянської академії як сучасного вищого навчального закладу, побудованого на зразках північноамериканських університетів, згодом ректор і президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Член Спілки письменників України. Доктор філологічних наук, кандидат педагогічних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Входить до списку "100 великих українців", який у 2020 та 2022 роках складав журнал НВ. Ліна Василівна Костенко (нар. 1930) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреат Шевченківської премії, Премії Антоновичів, Ордену Почесного легіону. У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», роману у віршах «Маруся Чурай», поеми «Берестечко». 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Рік: 1990 Київ, Видавництво художньої літератури "Дніпро" Сторінок: 260 довжина 17 ширина 12,5 товщина 2 Вага: 0,250 кг

Класика українського письменства Збірка вміщує вибрані твори Григорія Квітки-Основ’яненка, засновника художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Зміст: - Г.Ф.Квітка-Основ'яненко. П.Волинський Повісті та оповідання: - Салдатський патрет - Маруся - Конотопська відьма - Козир-дівка - Сердешна Оксана Драматичні твори: - Сватання на Гончарівці - Шельменко-денщик «Григорій Квітка-Основ'яненко. Вибрані твори» Автор: Григорій Квітка-Основ'яненко (1778- 1843), письменник, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози в новій українській літературі. Приблизно 4 роки був послушником Курязького Спасо-Преображенського монастиря. Потім повернувся до світського життя. Служив комісаром з питань провіанту в народному ополченні (1806–1807), був секретарем дворянських зборів, дир. заснованого за його участі Харківського професійного театру (1812), повітовим предводителем дворянства (1817–1828), совісним суддею, головою Харківської палати кримінального суду. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті, членом Товариства антикваріїв Півночі, був одним із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат (1812), Благодійного товариства (1812), Харківської публічної бібліотеки (1838). Наприкінці 1810 – на початку 1820-х років в харківській ("Украинский вестник", "Харьковские известия") та московській ("Вестник Европы") періодиці почав публікувати фейлетони, статті, жартівливі вірші. 1816–1817 разом з Р. Гонорським та Є. Філомафітським видавав перший в Україні журнал "Украинский вестник", був ініціатором видання альманахів "Утренняя звезда" (1833), "Молодик" (1843), першої збірки українських прислів'їв і приказок В. Смирницького "Малоросійські прислів'я і приказки. Зібрані В.М.С." (1843). У 1820-х роках виступив із першими комедіями. Його перу належать також дві книги "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" (1834–1837), низка історичних нарисів, переказів російською мовою ("Головатий" 1839; "Історія театру в Харкові", 1841; "Українці", 1841; "Переказ про Гаркушу", 1842; "Заснування Харкова", 1843 та ін.). Листувався з Т. Шевченком. Кобзар присвятив йому листа "До Основ’яненка", проілюстрував "Знахаря" і "Панну Сотниківну". Найвідоміші твори: "Шельменко-волосний писар" (1829), "Маруся" (1832), "Салдацький патрет" (1833), "Пан Халявський" (1839), "Сердешна Оксана" (1841), "Козир-дівка" (1838), "Ганнуся" (1839), "Конотопська відьма" (1833), "Сватання на Гончарівці" (1835), "Щельменко-денщик" (1838, всі три – екранізовані). Його твори перекладалися польською та болгарською мовами, 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою "Сердешну Оксану". Творчість Г. Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. (Матеріали е-Бібліотеки "Україніка") «Державне видавництво художньої літератури», Київ, 1949 Мова: українська та російська Сторінок: 342