Літературознавче та біографічне видання про геніальну поетесу Ліну Костенко. Нарис присвячено становленню й еволюції яскраво самобутнього таланту Ліни Костенко, видатного майстра слова, лауреата Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. В її багатогранній творчості трансформувалися кращі традиції українського фольклору та класичної літератури, відбилися громадянська позиція митця, світогляд та естетичні ідеали, втілені в експресивну, сповнену внутрішнього динамізму художню форму. Видання містить чорно-білі фотографії Ліни Костенко та її сім'ї. Книга сподобається усім шанувальникам творчості Ліни Василівни Костенко. Назва: Ліна Костенко. Автор: В'ячеслав Степанович Брюховецький (нар. 1947) — український літературознавець, педагог і громадський діяч, літературний критик, Герой України, почесний президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Головний ініціатор відродження Києво-Могилянської академії як сучасного вищого навчального закладу, побудованого на зразках північноамериканських університетів, згодом ректор і президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Член Спілки письменників України. Доктор філологічних наук, кандидат педагогічних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Входить до списку "100 великих українців", який у 2020 та 2022 роках складав журнал НВ. Ліна Василівна Костенко (нар. 1930) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреат Шевченківської премії, Премії Антоновичів, Ордену Почесного легіону. У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», роману у віршах «Маруся Чурай», поеми «Берестечко». 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Рік: 1990 Київ, Видавництво художньої літератури "Дніпро" Сторінок: 260 довжина 17 ширина 12,5 товщина 2 Вага: 0,250 кг

«Як живе сучасна людина, який її духовний світ, як ставиться вона до великих набутків свого народу, до скарбів народної культури, з якими духовними надбаннями йде в свій завтрашній день - все це знаходить художнє відтворення в романі видатного українського радянського письменника. Твір, що й сам став жертвою застійних явищ у суспільстві (після першого видання переслідувався і замовчувався майже двадцять років), спрямований проти духовного браконьєрства й безпам'ятства, кар'єризму й пристосуванства. В романі читач відчує щире вболівання за збереження навколишнього середовища, чистоту людських душ. Книга наснажена духом гуманізму й характерним для нашого часу прагненням людей до інтернаціонального єднання.» (Від видання). У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім'я шанується в усьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце. Прийшовши до читачів наприкінці шістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховане прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам'ятства, звироднілого кар'єризму і браконьєрства. Офіційні кола сприйняли "Собор" різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності. Після організованих тоталітарним режимом лютих цькувань "Собору" твір було вилучено з бібліотек, книгарень та видавничих планів на довгі двадцять років. «Олесь Гончар «Собор». Роман Автор: Олесь Гончар — український та радянський письменник, прозаїк, літературний критик, політик, громадський діяч. Лауреат двох Сталінськіх премій (1948; 1949), Ленінської премії (1964), Державної премії СРСР (1982), кавалер трьох орденів Леніна, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (31.03.1978). Кандидат у члени ЦК КПРС в 1976—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. Народився 3 квітня 1918 р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська. Закінчив семирічку у сусідньому селі, Харківський технікум журналістики. З 1937 р. активно починає друкуватися у періодиці. У 1938 р. вступає до Харківського університету. Приймав участь у війні як сержант-мінометник. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР. У 1963 р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик. У 1959-1971 р. очолював Спілку письменників. Відроджував українську культуру, мову та націю. Помер 16 липня 1995 р. Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1989 Мова: українська Сторінок: 269