Титульні сторінки видання «Архів Коша Нової Запорозької Січі. Том 9»

Відновлення знаменитої книжкової серії!

Архів Коша Нової Запорозької Січі. Том 9

Цей том продовжує серію документальних видань, у центрі яких — Запорозька Січ та її архівні матеріали XVIII століття.. Йдеться про події 1734–1775 років — час непростий, з постійними напруженнями, домовленостями і конфліктами, які не завжди потрапляють у загальні огляди.

Нова Запорозька Січ 1734–1775 років: архівні документи Коша

До книги увійшли матеріали фонду 229 (Кіш Нової Запорозької Січі), що зберігаються в архіві в Києві. Це справи 35–37 — тобто цілком конкретні документи, за якими можна відстежити, як виглядали відносини Січі з різними сторонами.

Чимало тут про контакти запорожців із російськими гарнізонами, що стояли на території Військових Вольностей. Десь це співпраця, десь — напруження. Поруч — матеріали про взаємини з Османською імперією та Кримським ханатом. Через ці документи добре видно, що Січ існувала не ізольовано, а в постійному контакті з сусідами.

Книга Архів Коша Нової Запорозької Січі Том 9 для істориків і дослідників

Є й речі більш «внутрішні» — наприклад, справи про підозри щодо зв’язків старшини з гайдамаками. Такі документи додають об’єму і показують, що всередині самого козацького середовища теж було не все однозначно.

Загалом це видання — не просто підбірка архівних матеріалів. Воно дає можливість подивитися на той період трохи ближче, без узагальнень. Саме тому книга буде цікава не лише фахівцям, а й тим, хто просто цікавиться історією і хоче зрозуміти, як усе виглядало на практиці.

Фрагмент із книги “Архів Коша Нової Запорозької Січі. Том 9”

ВІД УПОРЯДНИКІВ

До дев’ятого тому серійного документального видання “Архів Коша Нової Запорозької Січі”¹ вміщено справи 35–37 опису 1, фонду 229, Кіш Нової Запорозької Січі, що зберігається в Центральному державному історичному архіві України, м. Києві².

Підготували документи до видання співробітники Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України та ЦДІАК України. Документи опубліковано згідно з описом архіву Коша, надрукованим 1994 р.³

Хронологічно документи охоплюють 1756–1760 pp. і стосуються конфліктів запорожців з гарнізонами російських укріплень, зведених у Військових Вольностях (справа 35), повстання Єдисанської орди та збору Кошем інформації про події в Криму, Очакові, ногайських ордах, Речі Посполитій тощо (справа 36), обвинувачення кошового отамана Григорія Лантуха зі старшиною у зв’язках з гайдамаками (справа 37).

Документи цих справ сформовано, систематизовано та описано на засадах, що склалися в процесі діяльності Коша та Запорозької військової канцелярії; в основу формування справ покладено тематично-хронологічну ознаку. Згідно з нею документи в межах теми систематизовано за певними питаннями та датами складання або одержання ініціативного документа в Запорозькій військовій канцелярії. Тому, готуючи тексти до публікації, упорядники намагалися відновити діловодні засади розміщення матеріалів у справах, що були порушені впродовж двох століть через недбале зберігання Архіву Коша. Кожна зі справ зазнала втрат, про що свідчать згадки про документи, яких у справах немає (у підрядкових примітках про це зроблено відповідні застереження). Документи, що за змістом не належать до справ, у яких виявлені, вміщено в Додатку до тому.

Усі справи, що публікуються в томі, мають обкладинки, виготовлені на початку 20 ст. в ОІА, на яких зазначено назву архіву — “Одесский исторический архив”, номери справ, заголовки до них, крайні дати документів. На обкладинках також відображено зміни, що відбулися на час складання Опису 1926 року: уточнено назву архіву, зокрема, додано слово “Краевой”, у процесі вдосконалення понумеровано аркуші справ (в основному синім або фіолетовим чорнилом), уточнено крайні дати документів. Факсиміле обкладинок уміщено в томі перед кожною справою.

Фізичний стан справ загалом відповідає характеристикам стану документів, опублікованих у попередніх томах.

Діловодне формування справи порушено, частину документів втрачено, деякі документи, що мали б належати до справи 35, знаходимо тепер у інших справах архіву Коша¹. Імовірно, справу було впорядковано й описано О.О. Скальковським² у 19 ст. В Описі 1931 року наведено складений ним заголовок: “По жалобам Коша на ландм[илицкого] майора П. Щетинина за повторство ворам”. На обкладинці ОІА, оформленій на початку 20 ст., вказано цей же заголовок, хронологічні межі документів 1756–1760 pp., однак справу обліковано під № 10. При складанні Опису 1926 року в ОІА залишили попередній заголовок, уточнено хронологічні межі: “Начато 18. X. 1756 — Кончено 4. X. 1760”, зазначено кількість аркушів — 134. За Описом 1926 року номер справи 38, на обкладинці вказано ще “Арх. № 32а”. При підготовці до видання Опису 1931 року справа набула 35 номер, тоді ж було складено новий заголовок: “1756–1760 pp. — Слідча Комісія над двома офіцерами ландміліції”. У перевиданому Описі 1994 року заголовок було уточнено: “1756–1760 pp. — Справа про створення і діяльність Слідчої комісії у справі зловживань офіцерів ландміліції — майора П. Щетініна і поручика Зелєніна”.

Заголовки в основному відбивають зміст документів справи 35, проте п’ять з них у свій час не належали до неї. Док. №№ 26–28 цікаві для вивчення побуту й сімейних стосунків на Запорожжі; док. № 43, можливо, належав до іншої втраченої кримінальної справи, оскільки йдеться в ньому про крадіжку коней; док. № 89 — рапорт, виданий полковому старшині Василеві Волинському на проїзд до Гетьманської України та Новослобідського козацького полку, має вихідний номер, підпис і печатку, від якої лишився слід. Але з якоїсь причини поїздка не відбулася, документ було анульовано, текст закреслено.

Уперше систематизацію документів справи 35 здійснено, очевидно, в ОКІА, про що свідчить нумерація аркушів чорним чорнилом, якою закріплено систематизацію документів. Проте деякі зміни у формуванні справи відбулися після передачі Архіву Коша на зберігання до ЦДІАК України. Так під час реставрації та підшивки документів 1952 р. було порушено систематизацію документів, через це частину аркушів було перенумеровано чорним олівцем. У засвідчувальному написі зазначено, що у справі в наявності 133 аркуші, тобто кількість аркушів у справі не змінилася; було виявлено, що відсутній аркуш 81. Чи його було втрачено, чи це була механічна помилка, встановити не вдалося. 1983 р. при підготовці документів до мікрофільмування пронумеровано обкладинку ОІА. Тепер у справі 134 аркуші.

Фізичний стан справи задовільний, хоч у попередні часи документи зазнали пошкоджень від вологості. Майже всі аркуші покрито конденсаторним папером жовтуватого кольору, краї укріплено паперовими смужками; оправа картонна, обклеєна коричневим папером, корінець — темно-синій, дерматиновий.

Документи справи 35 висвітлюють проблеми, пов’язані з перебуванням російських військ на території Вольностей Військових і свідчать, що розміщувалися вони в основному не задля охорони від зовнішнього противника, зокрема татар і ногайців, а для нагляду за діяльністю Війська Запорозького Низового. Ретраншементи та застави, встановлені на перевозах, шляхах і мостах у Військових Вольностях, спрямовувалися переважно проти запорожців і переселенців із Гетьманщини, Правобережної та Слобідської України, а не проти зовнішнього противника. Кіш часто заявляв, що запорожці самі можуть обслуговувати ці пости. Розташовувалися ретраншементи, застави і редути на добре обжитих і освоєних козаками територіях, зокрема в Самарській та Кодацькій паланках. Поведінка офіцерів і солдатів відзначалася агресивністю й мало чим відрізнялася від поведінки окупаційних військ на завойованій території, що проявлялося в захопленні земель, сіножатей, лісів, забороні козакам і військовим підданим ловити рибу в Дніпрі і Самарі, захопленні та крадіжках майна, поборах і хабарництві, побитті й образах старшини, вбивствах. Особливо вирізнялися згаданими вище зловживаннями коменданти Старосамарського ретраншементу Парфеній Щетінін, Кам’янського — Андрій Зелєнін та Кодацького редуту Семен Сєрков. Зокрема, Парфеній Щетінін сприяв конокрадам, примушував до крадіжок коней деяких козаків і підкомандних йому ландміліціонерів, перепродував крадених коней у м. Харкові. Багаторічне листування свідчить, що винних офіцерів так і не було покарано, їх переводили на інші посади, де вони продовжували злочинну діяльність, як це було з поручиком Семеном Сєрковим і тим же Парфенієм Щетініним. Усе це змушувало Кіш скаржитися на розміщення військових підрозділів, шукати справедливості в царських і гетьманських установах. Створені слідчі комісії і військові суди діяли в інтересах росіян, оскільки головами і членами в них, згідно з указами, мали бути сім офіцерів. Представників від Коша, запорозькі депутати, як правило їх було двоє, не мали вирішального голосу та практично були безправними. Місяцями і роками тяглося листування про час засідань і місце перебування слідчих комісій, для чого часто призначали фортеці Української лінії або Старосамарський ретраншемент. Пропозиція Коша розглядати справи в Січі або в Новосіченському ретраншементі не сприймалася російським командуванням. Оскільки потерпілим і свідкам складно було доїжджати до суду, крім того ж і в незручний час, не сподіваючись на справедливе вирішення справ, вони часто відмовлялися від позовів.

У справі 36 відклалися документи за 1756–1758 роки, тематично вона є продовженням раніше опублікованих справ 6¹ та 21², найближчою за змістом є справа 21, хронологічно її завершує документ, що надійшов до Коша 23 липня 1756 р., а справу 36 починає документ від 24 липня 1756 р., який за змістом пов’язаний з попереднім. Очевидно, справу було сформовано та описано А. О. Скальковським, зокрема, в Описі 1931 року наведено складений ним заголовок, що також відтворено на обкладинках ОІА до справи, власне 36, яка мала тоді 17 номер: “О секретаре Коша Запорожского. Часть II, 1756–1758 года”. При складанні Опису 1926 року в ОКІА заголовок залишився без змін, уточнено хронологічні межі: “Начато 24.VII. 1756 — Кончено 24.XII. 1758”. Номер справи став 39. Пронумеровано чорним чорнилом 260 аркушів, нумерація до 118 аркуша дійшла дотепер; а далі, очевидно через порушення систематизації, в Центральному архіві давніх актів у Харкові (далі — ХЦАД) було проведено перенумерацію решти документів, у наявності виявилося 258 аркушів. 1951 р. в ЦДІАК України знову з аркуша 135 було перенумеровано документи. Врешті 1983 р. при видачі справи на мікрофільмування засвідчено 260 аркушів, з них літерні 1а, 121а, 192а.

Під час підготовки до видання Опису 1931 року заголовок було змінено: “1756–1758 рр. — Таємні розвідування у Туреччині і Польщі. Прикордонні стосунки з Кримом і Очаковом”¹. У перевиданому Описі 1994 року заголовок було відредаговано: “1756–1758 рр. — Справа про таємні розвідування запорожців у Туреччині і Польщі, про прикордонні стосунки з Кримом і Очаковом”. Власне, майже всі документи відповідають заголовкам до справи, за винятком документів № 135 та № 296. Останній за змістом належить до справи 37.

Фізичний стан справи задовільний. Частину аркушів реставровано конденсаторним папером, краї укріплено паперовими смугами.

Як зазначалося вище, документи справи 36 за змістом є продовженням справ 6 та 21 і стосуються розвідувальної діяльності запорожців. Якщо документи про поширення епідемії чуми в Кримському ханаті, Османській імперії та Речі Посполитій кількісно переважали у 21 справі, то в 36 їх набагато менше; в ній в основному зібрано документи про повстання Єдисанської орди проти Кримського ханату, в підданстві якого перебували ногайці², про воєнну підготовку в сусідніх державах, зв’язки між державами, внутрішній стан у Кримському ханаті, зміни ханів тощо.

Як зазначалося в документі, повстання сталося через посилення з боку кримської влади додаткового тиску, примушення ногайців до повернення на запорозькій здобичі, захопленої під час нападу єдисанців на Бугогардівську паланку, взяття буджацьким серasker-сулиманом дочок і дружин ногайських мурз у наложниці тощо. Подібні дії кримського хана й урядовців призвели не тільки до заворушень в Єдисанській орді, але й до її зіткнень з Буджацькою ордою. Ногайське питання всередині 50-х років 18 ст. стало предметом дипломатичних зносин між сусідніми державами, про що оповідають документи справи 36. Зокрема, порушувалося питання про перехід Єдисанської орди в підданство Російської імперії, чого побоювався уряд Росії, уникаючи можливої війни з Османською імперією. Крім того, й польські урядовці намагалися затягти ногайців на свій бік і використати їх у внутрішній політиці.

Як свідчать документи, запорожці добре орієнтувалися в подіях, що розгорталися на півдні. Зокрема, у відповідь на пропозицію командира Новосербського корпусу Івана Хорвата негайно розмістити 3000 козаків на російсько-турецькому кордоні проти можливого вторгнення ногайців, оскільки “устоять без отчаяния надежды нет”, Кіш відмовився її виконати, мотивуючи тим, що на той час у цьому не було потреби, а потрібна реакція могла б спонукати кримських татар і ногайців до нападу на Запорожжя, Нову Сербію і фортецю Святої Єлизавети (див. док. № 117 і 118).

Справа 37, у ній зосереджено документи за 1755–1758 роки. Сформовано справу та описано в діловодстві Запорозької військової канцелярії: “Дѣло, произведенное в судѣ Генералном, о Григоріи Федорову з товарищи по договору гайдамаки, в Новой Сербіи содержимысть. 1757 № 23”. Вдруге описано в 19 ст. А. О. Скальковським: “О судѣ над бывшим кошевым Григоріем Федоровым Лантухом, обвиняемым в потворстве гайдамакам. 1756–1758 года”. Цей же заголовок використано й в ОІА (справа мала № 158) та ОКІА. Згідно з Описом 1926 року справа набула номер 44, одночасно було уточнено крайні дати документів: “Заведено 14.VIII.1756 — Окончено 24.VII.1757 г.”² При підготовці до видання Опису 1931 року справу було перенумеровано, номер справи став 37, заголовок уточнено: “1756–1757 рр. — Слідство над кошовим Григорієм Лантухом. Розшуки гайдамаків Савранського”. В Описі 1994 року використано наведений вище діловодний заголовок.

Усі заголовки в основному відповідають змісту справи за винятком документів № 307–309, 313, і 334, вміщених у Додатку. Так, док. № 307 свого часу належав до справи 164; док. № 308 і 309 — до справи 315. Документи № 313 та 334 колись належали до справи, що не збереглася, і стосуються розшуку колишнього козака Васюринського куреня Івана Грузина та стягнення з нього 600 рублів, украдених ним у покійного козака Шкуринського куреня Леська Литвина за його життя, й передачі грошей спадкоємцям. Всі вищезгадані документи вміщено в Додатку.

Інші книги про козаків:

• • Присяга Гадяцького полку 1718 року (друге видання; упорядник Іван Синяк)
  • Присяга охотницьких полків 1718 року — документи та реєстри
  • Присяга Стародубського полку 1718 року (друге видання; упорядники: Сергій Горобець, Ігор Ситий)
  • Присяга Чернігівського полку 1718 року
  • Присяга Переяславського полку 1718 року (Різніченко О. С.)
  • Присяга Прилуцького полку 1718 року (упорядники: Різніченко О. С., Монькін О. Г., 2026)
  • Присяга Ніжинського полку 1718 року. Том 1 (Іван Синяк, 2026)
  • Присяга козацьких полків, що були у поході 1718 року (упорядники: Алфьоров, Різніченко)