Реконструкція образів учасника Коліївщини та вінницького старости другої половини XVIII століття.

Вінницький ґродський суд. Поточна актова книга за 1768 рік.

У виданні подано подокументний опис актової книги «Вінницький ґродський суд» за 1768 рік. Упорядники — О. С. Петренко та О. С. Росовецький. Попри те, що це судові матеріали, читаються вони не як сухий архів, а радше як великий масив живих історій про людей і події того часу.

Серед документів багато тих, що стосуються Коліївщини. Позови, скарги, арешти, різні свідчення — усе це показує події не «згори», а через реакцію звичайних людей, які жили посеред того неспокійного часу. У записах постійно відчувається тривога, страх перед нападами й загальна нестабільність.

Окремий інтерес становлять самі судові справи. Тут трапляються конфлікти через землю, суперечки за майно, скарги на побиття, пограбування, наїзди шляхти, втечі селян до інших власників. Через такі записи добре видно повсякденне життя Брацлавського воєводства другої половини XVIII століття — без прикрас і без пізніших переказів.

У документах згадується велика кількість людей і населених пунктів, тому видання може бути корисним не лише для істориків. Воно також стане у пригоді краєзнавцям, дослідникам родоводу та всім, хто цікавиться історією Правобережної України.

Фрагмент із книги “Вінницький ґродський суд. Поточна актова книга за 1768 рік”

ПЕРЕДМОВА

Вінницький суд (по-іншому – ґродський суд Брацлавського воєводства) утворено 1566 р. – в часі реформ у ВКЛ, викликаних у зв’язку з прийняттям Другого Литовського Статуту¹. Ґродський суд був кримінальним судом. Його розгляду підлягали справи про злочини шляхти і селян, а також ті, у яких фігурували з представниками інших станів. У XVIII ст. тривалий період часу, коли через використання шляхтою liberum veto не обирався земський суд Брацлавського воєводства, ґродський частково виконував функції і цивільного суду в частині засвідчення цивільно-правових актів шляхом уписання їх копій в актові книги. Крім того, у ті ж таки актові книги суду вписувалися декрети, ухвали і рішення підкоморського суду, оскільки окремі книги цим судом не велися. За статусом ґродський суд був третім після підкоморського (межового) і земського (цивільного) судів. Його очолював брацлавський і вінницький староста, у XVIII ст. з поділом єдиного брацлавсько-вінницького старостинського уряду на два окремих – вінницький староста.

Під час штурму Києва радянськими військами у 1943 р. будівлю Центрального архіву давніх актів УРСР, де на той час зберігалися актові книги, було зруйновано артилерією й більшість актових книг загинули. Принаймні, такою є офіційна версія. Уціліли лише ті книги (не усі), які вивозилися німецькою окупаційною владою і пізніше були повернуті з Чехії. Стосовно Брацлавщини це книги XVII ст. (ґродсько-земська записова і поточна за 1639, 1647 і 1664 р. та ґродська декретова за 1645 р.). Збереглися також три книги XVIII ст.: записова за 1768 р., поточна за 1768 і 1769-1770 рр. Ймовірно, у 1943 р. вони зберігалися не у сховищах архіву, а в іншому місці.

Стан публікації судово-адміністративних актових книг Правобережної України узагальнив В. Поліщук¹. Зауважимо, що книги XVIII ст. до цього видання не публікувалися ні у повному обсязі, ні у формі інвентарів…

…Зустрічаються такі документи й у фондах губернських судових і адміністративних установ Поділля, що зберігаються в Державному архіві Хмельницької області (ф. 134 «Подільський губернський межовий суд», ф. 120 «Головний суд Подільської губернії», ф. 227 «Подільське губернське правління» та ін.). Оскільки частина території Брацлавського воєводства після інкорпорації Правобережної України Росією увійшла до складу Київської губернії, то документи Брацлавського воєводства трапляються й у відповідних фондах установ Київської губернії Державного архіву Київської області.

Поданий вище огляд фондів й місць зберігання документів судових установ Брацлавського воєводства є далеко не вичерпним. Питання потребує подальшого ретельного вивчення.

Книга оправлена в шкіряну палітурку. За нумерацією Архіву давніх актів при Університеті св. Володимира мала № 4661. Збереглася повністю. На звороті останнього аркуша написано: «Koniec roku 1768». На задньому форзаці на червоному сургучі міститься відбиток печатки «Комісії, Височайше установленої для приведення в порядок метричних і актових книг по Київській, Волинській і Подільській губерніях», підсумковий запис про те, що членами Комісії пронумеровано і прошнуровано 397 аркушів 26 червня 1835 р., чотири підписи. Нумерація аркушів проставлена чорнилом у верхньому правому куті аркуша. Нині книга зберігається у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві. Входить до складу фонду 44 «Вінницький ґродський суд» (опис 1, справа 4).

В книзі міститься 618 нумерованих актів, з яких чотири (№№ 8,68,71,497) це лише регести, самі ж акти не вписано, залишено для цього вільне місце. Крім того, у книзі міститься ще 22 регести невписаних актів, які не нумеровано. Їх перелік подано наприкінці подокументного опису. В нумерації актів є помилки. З огляду на це регестам надано наскрізну нумерацію і вказано оригінальні номери актів. Основна мова книги – польська. Окремі акти (здебільшого позови ТКЛ, економічної комісії СК) писані латинською мовою. Латиномовні акти мають відповідну позначку. Розбивка актів за видами така: маніфести (335); зізнання возних про арешти (88); позови: ТКЛ (66), ВГС (66), економічної комісії СК (19), Кременецького ґродського суду (3), Брацлавського земського суду (1), Львівського ґродського суду (1), Подільського земського суду (1), Брацлавської військової комісії (1); апробати позовів (2); протестації (48); зізнання возних про огляди (28); зізнання возних про оголошення авізо (8); реквізиції актів (4); відстрочки (2). Назва інформація про публікацію лише семи документів книги – позиції 150, 151, 173, 211, 462, 606¹, 387² і двох з копій, що зберігалися у зібранні Оссолінських, – позиції 341, 357³.

Крайні дати книги: 2 січня – 31 грудня. З вибухом Коліївщини після 28 травня 1768 р. Вінницький ґродський суд припинив діяльність до 2 серпня. Чистовий варіант книги переписувався після 1768 р. Писарі переплутали датування окремих актів. Зокрема маніфест М. Матковського, записаний під 27 січня, містить фразу: «…які швидко по заспокоєнню бунтах селянських у краї знов прибули до актів…» (док. 77).

Укладання регестів здійснено за єдиним підходом, який передбачає наявність чотирьох основних складових: часу, місця, події і фігурантів, причому автори прагнули подати усі наявні в актах імена і географічні назви зі збереженням фонетичних особливостей оригіналу. Слід звер нути увагу читачів на форму подання прізвищ жінок. Зазвичай вони складалися з двох частин, включно з дівочим і по-чоловікові. Наприклад, Катажина з Абрамовичів Гвоздовська. Шляхетські уряди, як і в оригіналі, здебільшого подані після ім’я і прізвища. За тогочасним звичаєм, коли йшлося про подружжя урядника, то уряд зазначався в множині стосовно до них обох, наприклад, вінницькі стольники.

В актах згадуються судові урядники Вінницького ґродського суду: намісник бурґрабства Томаш Чарковський, судовий інстиґатор і намісник бурґрабства Ян Єдлецький; тимчасові (pro tunc) намісники бурґрабства – Антоній Яковицький, Войцех Ягелович, Онуфрій Чайковський, Міхал Єдлецький; віце-регент і намісник бурґрабства Антоній Кулеша, суддя Анджей-Александр Вельгорський, брацлавський військовий Томаш Чарковський і Міхал Єдлецький згадуються також як писарі (субститути). Інститут возних Вінницького ґродського суду представляє аж 99 осіб. Така ж кількість наводить на думку, що інститут мав як постійних службовців, так і тимчасових, які наймалися за потребою коштом зацікавлених учасників судових проваджень. Усі возні фігурують у позиціях подокументного опису, з огляду на великий обсяг їх імена тут не наводяться. В книзі згадуються й вінницькі ґродські палестранти: Юзеф Качоровський, Войцех Березовський, Юзеф Букомеський, Ян Садковський, Максиміліан Матушевський, Міхал Стефанович, Ігнацій Бурбінський, Стефан Леський. Вони виконували безпосередні писарські функції, займалися адвокатурою тощо.

Щодо змісту документів, які увійшли в актову книгу, перш за все слід виділити масив актів, які стосуються подій Коліївщини. Це понад 30 документів. Як не дивно, але досі вони не були опубліковані. За характером це маніфести шляхти, зізнання возних про арешти учасників повстання, судові позови. Діяльність гайдамацьких загонів згадується в документах книги уже з січня. Зокрема, 23 січня у Немирові заарештовано 10 учасників ватаги, які пограбували селянина В. Шевця та ін. (док. 62). 18 січня с. Зарудці арештовано селян В. Коваля і К. Козака, убивць шляхтича Чайковського (док. 90). Маніфести містять інформацію про розграбування повсталими селянами панських маєтків у населених пунктах Погребищенської волості – Круподеринцях, Дзюнькові, Борщагівці, Погребищі (док. 428); Новому Животові (док. 431); Сологубівці (док. 444). В Тетієві й Тележинцях було розграбовано майно римо-католицького і греко-унійного священників (док. 582, 583). Грабунки і вбивства шляхти описано в селах Подібній і Дзензелівці (док. 432), Халявідівці, Хайлівці й Бакурині (док. 489), Маньковецькому ключі (док. 516), Малій Березянці Таращанського староства (док. 520), Білому Озері (док. 540), Саржинцях (док. 596), Босівці (док. 612), Шуляйводі (док. 587). Маніфести повідомляють про убивства євреїв, розграбування їх майна, спалення будинків у містечках Вороновиці, Стрижавці (док. 438), Красному, Таращі (док. 442, 477), Дашеві й Кальнику (док. 415), про поголовну втечу єврейського населення й неможливість через це сплати єврейської поголовної податі. Зізнання возних дають інформацію про арешти гайдамаків і бунтівників у містечку Копіївці (док. 415), селах Халявіди і Дібрівці (док. 447), Сологубівці (док. 448), містечку Босівці й селах Босівського ключа (док. 474, 613, 614), м. Немирові (док. 490), с. Сорокотягах (док. 537), м. Тетієві (док. 584), с. Тележинцях (док. 586). У маніфесті К. Гневковського єдиний раз у книзі згадується особа М. Залізняка, хоча й опосередковано (док. 587). Мелхіседек Значко-Яворський, інший чинний діяч подій Коліївщини, згадується у маніфесті, поданому І. Домбровським від його імені як ігуменом Мотронінського монастиря закону Василія Великого уніятів, у якому він оскаржує дії повстанців за напади на монастир, розбиття церкви, розграбування грошей і майна, убивство монаха та ін. (док. 424). Маніфест С. Чернявського містить інформацію про те, що с. Круподеринці було пограбовано загоном на чолі із закордонним гайдамакою Микиткою, награбоване майно забрано гайдамаками у с. Саражинці. Саражинецькі ж селяни, дізнавшись, що московити і донські козаки б’ють гайдамаків, схопили Микитку з товаришами, пов’язали їх, а потім передали погребищенському губернаторові Шишковському (док. 567). Подеколи селянське повстання шляхта використовувала для прикриття власних злочинів. Так, С. Воррель у позові ТКЛ на І. Вондецького та ін. зазначає, що оскаржені, скориставшись замішанням у краї, напали ватагoю козаків і селян із 150 чол. з сіл і містечок Растівки, Животова, Тележинців, Оратова, Заруддя і Княжокриницького ключа на м. Балабанівку й с. Франкопіль і пограбували їх (док. 514).

Матеріали книги показують активні міграційні процеси у краї. Понад 20 документів (головно судові позови й зізнання возних про арешти) розповідають про втечі селян і поселення на слободах, які надавали їм нові власники. Селяни рухалися головним чином, як і 150 років перед тим і 50 років по тому, з північних і північно-західних регіонів Правобережної України, де було більше населення і високий рівень панщинних повинностей, у південні й південно-східні регіони, де було мало людей, безліч небезпек, не було ніякого комфорту, але було достатньо так бажаної волі і землі. Маршрути втеч-міграцій виглядали таким чином: Селище біля Тиврова – Заруддя біля Оратова (док. 83); Сосинка Житомирського повіту – Буки біля Маньківки (док. 127); Ходаки Подільського воєводства – Віньківці біля Погребища (док. 128); Лисогірка Летичівського повіту – м. Вінниця (док. 149); Крушлинці біля Вінниці – Слобода Кобринова Ілляшкового ключа (док. 170); Вербородинці й Ігнатки біля Старого Костянтинова – Вонячин Літинського староства (док. 176); Довжок біля Ямполя – Ботвинівка Уманського ключа (док. 180); Кобильна і Сивакиці.