"Дорогий читачу, живучи з юних літ у чужині, почуваюсь невід'ємною частиною української землі і свого народу. Гомін Дніпра - це відлуння моєї душі - випускаю в світ з надією, що мої думки знайдуть притулок у твоєму серці та принесуть подих рідної землі й почуття гордости за приналежність до української нації. (Автор)" Мандруючи життям далеко, Ми всі вертаємось назад, До стріх, де гніздяться лелеки, Де квітне яблуневий сад. Де затополені дороги Та млосний запах полину, Де очі мамини вологі Вкривають смутком далину. Де верби заплітають коси Над люстром гомінких річок, Де дітлахами ми ще босі Ступили свій непевний крок. Гомін Дніпра. Вибрані поезії Авторка: Боженна Полікарпівна Коваленко (Радзієвська), 1924-2016 Літературно-мистецький клюб ім. Василя Симоненка Мельборн 1983 Австралія Сторінок: 94

"Ця повість повстала завдяки запискам і розповіданню одного хлопця, українця-ДП. Його батьки були під час останньої війни вивезені на роботу до Німеччини. вони забрали з собою до Німеччини двоє своїх дітей - хлопця Петра й дівчинку Лесю. Ці їх діти майже не знали рідного краю, виростаючи на чужині. Зразу, під час війни, на селі у німецького господаря (бавера), а опісля у фабричному місті. По приході Американців вони жили з батьками в таборах для ДП. В цій повісті якраз описані життя й пригоди Петруся в таборі, положенному глибоко в Альпійських горах. Послухаймо, що він сам розповідає про своє життя в таборі та пригоди в Альпах." Книга містить екс-лібрис з написом “Л.Д. Пенцаків” Тайни гір. Повість для молоді. Авторка: Олена Цегельська (1887-1971) Видавництво "Америка" Филаделфія - 1952 Сторінок: 112

Літературний виклад народного переказу про Кирила Кожум'яку авторства відомого письменника Антона Лотоцького. В книжечці використано ілюстрації відомого в свій час українського архітектора і художника Фартух-Філевича Ярослава Васильовича (1897-1979), випускника Празької політехніки. Видавництво "Культура й освіта" Діточа бібліотека Антін Лотоцький Кирило Кожумяка. Народний переказ. Образки: Михайла Фартуха Накладом Організації українок Канади Сторінок: 64 ЕСУ про автора: ЛОТО́ЦЬКИЙ Антін Львович (псевд. і крипт.: А. Бей, Я. Вільшенко, Я. В-ко, Я. В., Я. Ярославенко, Лотан, Мубал, Вуйцьо Тонцьо, Тото-Долото та ін.; 13. 01. 1881, с. Вільховець, нині Бережан. р-ну Терноп. обл. – 28. 05. 1949, Львів) – письменник, публіцист, педагог, громадський діяч. Син Лева, брат Володимира-Богдана та Ми­хайла Лотоцьких. Член СПУ (1946). Закін. Бережан. гімназію (1903), Львів. університет (1910). Від 1911 вчителював у гімназії в м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл.), співзасн. товариства «Молода Січ» (1912). Від серпня 1914 – доброволець Легіону УСС, редагував і видавав стрілец. часописи «Вісник Пресової кватири УСС», «Самопал», «Червона калина». Автор слів «Гімну Коша» (1916), поклав на музику А. Баландюк. Співпрацював із львів. ж. «Світ дитини» (від 1919). У 1922 повернувся до Рогатина, де 1923 разом із М. Угрином-Безгрішним заснував видавництва «Журавлі» та «Сині дзвіночки», видавав ж. «Рогатинець». Після 2-ї світової вій­ни – у Львові. Автор літ. обробок нар. казок, легенд, істор. переказів, оповідань і повістей для дітей та юнацтва, зокрема «Цвіти з поля» (1907), «Наїзд обрів» (1923), «Казка про Шевчика» (1924), «Кужіль і меч», «Лицар Добриня» (обидві – 1927), «Перша проща» (1933), «Мандрівки Мишки-гризикнижки» (1934), «Княжа Галиця» (1936), «Княжа слава» (1942; перевид. 1991 у Львові) та ін.; п’єси «Коник-стрибунець» (1922); сценіч. картин «В ніч на святого Миколая» (1931) та «Іван і Ганнуся» (1932); кн. «Історія України для дітей» (1934; перевид. 1991 у Львові); циклу оповідань із віт­чизн. історії 10–14 ст. «Було колись на Україні» (кн. 1–5, 1934–37); поеми «Золоті ворота» (1937); розвідки «Тарас Шевченко в німецьких перекладах» (1914); підручника «Коротка граматика української літературної мови» (1936, 1938; у спів­авт.), низки перекладів, наук.-популяр. та літ.-крит. статей. У Тернополі 1991 перевид. оповідання «Роксоляна» (з вид. 1936), у 1992 – зб. «Козак Байда»: стрілец. легенду «Чому червоних маків так багато?» (з вид. 1923), істор. оповідання «Смертне зілля» (з вид. 1937), «Три побратими (з вид. 1934), «Козак Байда» (з вид. 1936). Окремі твори Л. увійшли до колектив. зб. «Три казки» (1992; «Казка про Змія, князівну та Гриця»), читанок «Рости на щастя України-мами» (1991) і «Я дитина українська» (1993), «Буде нами втішатися Україна-мама» (2000), антології духов. поезії «Богославень» (1994; усі – Тернопіль).

"Постаті його першої повісти "За стрілецький звичай" і тієї повісти примірник якої саме у ваших руках, це люди, для яких нацоналізм є керівним почуванням і дорогою до мети. Україна для них це не шараварний танок із бандурами і сценічними лаштунками етнографізму, куди нас хоче Москва запхати. Це поняття живе, дійсне, державне, самозрозуміле. А головне, що Лисякові постаті із "Стрілецького звичаю" чи із повісті "Люди такі, як ми", точно знають хто їх ворог. Вони бачать його, розрізняють його, бояться його, але, затиснувши міцно карабін у руках, мовчки ідуть проти нього. Чи це буде в кітлі під Бродами, чи в пралісах В'єтнаму, чи в лісі Білогорщі і Карпат. Націоналізм це не парадний ветеранський прапор, що його виносять на святкові оказії на вулиці міста. Це твердий цілоденний обов'язок і труд, це безконечний ланцюг мозолистої праці, труду і жертви. І коли Лисяк говорить про людей таких, як ми, то говорить про тих, що тепер живуть і тих, що вмерли виконуючи цей обов'язок, як щось звичайне і натурально просте." (з передмови Зенона Тарнавського). Книга містить екс-лібрис з написом “Л.Д. Пенцаків” Люди такі, як ми. Автор: Лисяк Олег Олександрович (1912-1998) Рік: 1960 Накладом видавництва "Гомін України". Торонто. Онтаріо. Канада Сторінок: 345 ЕСУ про автора: "ЛИСЯ́К Олег Олександрович (псевд. і крипт.: Салатка Рути, О-як; 27. 07. 1912, Львів – 18. 08. 1998, м. Філа­дельфія, шт. Пенсильванія, США) – журналіст, письменник. Чоловік М. Лисяк. Член СТДУ (1993). Навч. у держ. польс. гімназії, потім здобув юрид. освіту. Під час 2-ї світової вій­ни працював у складі похід. груп ОУН (псевд. Скорий) у Сх. Україні. Від 1943 – чл. прес. корпусу дивізії «Галичи­на» (згодом – 1-а Укр. дивізія УНА). Друкувався у дивізій. тижневику «До перемоги» та г. «Львівські вісті». Після вій­ни – ред. органу Військ. центру УГВР «До Зброї», г. «Українська трибуна» (1946–48) та «Український самостійник» (1950–52) у Мюнхені, де видавав також «Вісті братства колишніх вояків 1-ї УД УНА» (1950–52). Ред. зб. статей і нарисів «Броди» (Мюнхен, 1951) про дивізію «Галичина». 1953 емігрував у США. Працював у ред. г. «Америка» (1953–57), писав статті й фейлетони до ін. укр. часописів, був коментатором у радіопередачах В. Блавацького і Ю. Лаврівського, а також спорт. журналістом. Виступав як актор у муз. комедіях про дивізійне життя, пе­рекладав укр. мовою п’єси зарубіж. авторів для театру В. Бла­вацького. Автор роману «За стрілецький звичай» (Мюнхен, 1953) і повісті «Люди такі, як ми» (Торонто, 1960), які присвятив побратимам. "