Українські жарти від видатного українського письменника. Діаспорне видання. Ці жарти є продуктом національної самосвідомості та глибокої поваги до великого українця. Вони демонструють не лише гумористичний підхід до великої постаті, але й відображають певний рівень іронії щодо реального життя і викликів того часу. «… український народ святкує 1956 року 100-ліття народження Івана Франка. Звичайно, в Україні ці святкування з наказу окупанта проходять під знаком «єднання двох братніх народів». Під ярмарковий шум і галас цього "ювілею" московські пропагандисти на всі лади прославляють І. Франка як «невтомного борця за соціялізм-комунізм» і за «вічну дружбу російського й українського народів». Але гасло-заповіт І. Франка «Не пора, не пора москалеві й ляхові служить» ще живе в Україні. І тому, слухаючи з примусу тієї большевицької брехні, український народ у німій пошані клонить сьогодні голову перед своїм Великим Каменярем, який все, що мав, віддав для одної ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї....» (Від редакції). Іван Франко «Панські жарти». Автор: Іван Якович Франко (1856-1916) – великий український письменник, один з будівничих нової української нації. Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі в Східній Галичині в родині селянина-коваля. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867). У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію. Восени 1875 р. став студентом філософського факультету Львівського університету. Перші літературні твори — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) були надруковані в студентському часописі «Друг». Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. У 1880 р. вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. У 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло». В травні 1886 р. взяв з Ольгою Хоружинською шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. У 1888 р. деякий час працював у часописі «Правда». Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. У 1890 р. за підтримки М. Драгоманова стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії. З 1908 р. стан здоров’я значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Помер 28 травня 1916 р. у Львові. Видавництво: Видавець Іван Тиктор, Вінніпеґ, 1956 Мова: українська Сторінок: 132