У збірнику статей досліджується матеріальна і духовна культура Київської Русі та давньоруських князівств періоду феодальної роздробленості. Висвітлюються результати археологічних досліджень слов’яноруських пам’яток Наддністрянщини, аналізуються писемні джерела про культурну спадщину стародавнього Києва та Київської Русі. Ряд статей присвячено розвитку філософської думки Київської Русі, ролі давньоруських традицій у розвитку культури східнослов’янських народів, зміцненні їх єднання. Для істориків, археологів, філологів. Київська Русь: культура, традиції : збірник наукових праць Редактори: АУЛІХ ВІТОЛЬД ВІТОЛЬДОВИЧ, ІСАЄВИЧ ЯРОСЛАВ ДМИТРОВИЧ, КУПЧИНСЬКИЙ ОЛЕГ АНТОНОВИЧ Київ 1982 Наукова думка Сторінок: 152

Документи Каталога відображають соціально-економічне та політичне життя м. Киева ХV - XIX ст. До нього включені як опубліковані, використані у дослідженнях документи, так і рукописні, що зберігаються в державних архівах та рукописних відділах бібліотек Києва, Москви і Ленінграда. Зміст документа анотовано. У примітках уточнюються і пояснюються обставини, факти і події, про які йдеться в документах. Для наукових працівників, краєзнавців, викладачів і всіх, хто цікавиться історією міста Києва Каталог документів з історії Києва XV–XIX cт. Упорядники: Г. В. Боряк, Н. М. Яковенко; Відп. ред. Ф. П. Шевченко. Київ 1982 Наукова думка Сторінок: 203

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271