У збірці вміщено тексти доповідей українських мовознавців на Х Міжнародному з'їзді славістів. Їх проблематику складають питання, пов'язані з розробкою різних аспектів загальнослов'янської лінгвістики, порівняльно-історичного та зіставно-типологічного вивчення слов'янських мов, їх історичних і сучасних контактів. Зміст Желєзняк - Гідронімія України й проблема слов'янського етногенезу Скляренко - Походження слов'янського і литовського циркумфлекса Лукінова - Структура і семантика числівникових утворень у праслов'янській мові Ткаченко - Слов'янські запозичення в неслов'янських мовах як джерело найдавніших слов'янських реконструкцій Мельничук, Коломієць, Линник - Поєднання зіставно-типологчного і зіставно-історичного методів при дослідженні слов'янських мов Русанівський - Системна зумовленість розвитку лексики Гриценко, Стоянов - Українсько-інослов'янські лексикосемантичні міжзональні паралелі Андерш - Валентно-інтенційна структура предиката і типологія простих речень у сучасних слов'янських мовах Панько, Трофимович - Типовлогія суспільно-політичної лексики в слов'янських мовах Акуленко - Основні етапи інтернаціоналізації словникового складу слов'янських мов Їжакевич, Кононенко - Процеси лексико-семантичної і синтаксичної номінації у сучасних східнослов'янських мовах Німчук - Лексика Київських глаголичних листків на фоні словникового складу найдавніших слов'янських пам'яток Півторак - Рання писемність східних слов'ян у контексті слов'янських культур другої половини І тисячоліття н.е. Слов'янське мовознавство, доповіді Київ, Наукова думка - 1988

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271

Один з перших творів з історії України, надзвичайно популярний в першій половині 19 століття. "До початку 1990х, за майже двохсотлітній період свого існування «Історія Русів» була опублікована двічі: один раз малим тиражем російською мовою в 1846 році в Москві, вдруге — 1956 року в Нью-Йорку. Свого часу вона таємно поширювалася в списках, за неї платили несосвітенні гроші, всі, хто її прочитав, зазнали її чару. «Історією Русів» користувався Тарас Шевченко при написанні багатьох своїх патріотичних творів, а також Пушкін («Полтава»), Гоголь («Тарас Бульба») та багато-багато інших письменників, істориків, політичних діячів. «Історія Русів» — це твір історичний і політичний, суворо реалістичний і легендарний, романтичний; це — дзвін на сполох, заклик українцям до єднання, визволення, це — історично справедливий погляд на наше минуле." Исторія Русовъ или Малой Россіи. Сочиненіе Георгія Конискаго, Архіепископа Бѣлорускаго. Репринт 1991 року з книги 1846 Сторінок: 302 Мова: дореформена російська