Класична збірка повістей М.В. Гоголя, що відкриває яскравий світ української культури та фольклору. "Вечори на хуторі біля Диканьки" - це перша збірка повістей Миколи Гоголя, яка принесла молодому письменнику широку популярність і визнання. Написана на початку 1830-х рр., ця книга і сьогодні захоплює читачів своєю фантазією, гумором та глибоким проникненням в українську народну культуру. Збірка складається з двох частин, кожна з яких містить по чотири повісті: Частина перша: - Сорочинський ярмарок - Вечір проти Івана Купала - Майська ніч, або Утоплена - Пропала грамота Частина друга: - Ніч перед Різдвом - Страшна помста - Іван Федорович Шпонька та його тітонька - Зачароване місце Повісті об'єднані образом оповідача - пасічника Рудого Панька, який нібито збирає і передає читачам історії, почуті на вечорницях. Цей прийом дозволяє Гоголю створити неповторну атмосферу українського села, наповнену народними віруваннями, традиціями та гумором. У своїх творах Гоголь майстерно поєднує реалістичні описи побуту українського села з фантастичними елементами, взятими з народних легенд та повір'їв. Яскраві характери персонажів, захоплюючі сюжети, романтична атмосфера та неперевершений гоголівський гумор роблять ці повісті справжніми перлинами світової літератури. "Вечори на хуторі біля Диканьки" - це не лише збірка захоплюючих історій, але й своєрідна енциклопедія українського народного життя першої половини XIX ст. Книга буде цікава як любителям класичної літератури, так і тим, хто цікавиться українською культурою та фольклором.

Історично-побутовий роман «Пан Халявський» — історично-побутовий роман Григорія Квітки-Основ'яненка, написаний російською мовою. Подає знущально-критичний розріз повсякденного побуту принаймні трьох поколінь українських поміщиків кінця XVIII — початку XIX століть. Роман побудований на спогадах Трохима Мироновича Халявського про найцікавіші, на його погляд, пригоди свого життя. У творі етнографічно точно відтворено особливості тогочасного побуту, зокрема є детальний опис пригощання полковника-благодійника, становище жінки, дворової прислуги та ставлення до неї поміщиків, ознаки розкладу помісного дворянства, визначені соціальною суттю стану та умовами паразитичного побуту. «Пан Халявский» Автор: Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (Григорій Федорович Квітка) (1778-1843) – основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Його вважають батьком української прози. Народився у слободі Основа біля Харкова у дворянській родині. Здобув домашню освіту. Згодом навчався у Курязькій монастирській школі. У 1793 році як дворянин був зарахований на військову службу. В 1796—1797 числився ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. У відставку пішов у чині капітана. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. В 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838) (сам збирав кошти на її відкриття). Відредагував та опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Українскій Вістникъ» та “Харьковский демокрит”. Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту. З 1827 р. почав писати прозу і драматургію. Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р. У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника. Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові. Державне видавництво художньої літератури 1950 Мова: російська Сторінок: 227

"В історії кожної літератури є письменники, які, незважаючи на різноманітність творчого доробку, уособлюють певний жанр, оскільки саме в ньому найповніше виявилось обдарування митця, а його здобутки в цьому жанрі посіли визначальне місце в літературному процесі. Леоніда Глібова Іван Франко назвав "найкращим українським байкописом", вважаючи насамперед байки "головним титулом заслуги сего талановитого поета". Твори Автор: Леонід Глібов (1827-1893) Київ 1982 Видавництво художньої літератури "Дніпро" Сторінок: 228