Класичне історичне видання. "Історія України" (в двох томах) Н. Д. Полонської-Василенко - це загальний нарис національної історії, який свого часу був підготовлений як підручник для вузів. У двотомнику висвітлюється насамперед політична історія України, багатовікова боротьба українського народу за власну державність. Окрім того, у виданнях подано огляди економічного життя України, соціальних відносин, розвитку культури та церкви. У вступній статті містяться відомості про нелегкий життєвий і творчий шлях дослідниці, ім'я якої довгі роки замовчувалося. Перший том праці присвячений історії України з найдавніших часів до середини XVII ст. Другий том висвітлює період з середини XVII століття до початку 20-х років XX століття. Книга сподобається як професійним історикам, так і всім тим, хто цікавиться історією свого народу. Назва: Історія України (в 2-х томах) Автор: Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко (1884 — 1973) - українська вчена, історик, археолог, архівіст, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, доктор історичних наук. Рік: 1992 Київ, "Либідь" Сторінок: 606+587 Розміри,см.: довжина 20,5 ширина 13,5 товщина 7,5 Вага: 1,120 кг

Перевагою монографії В. А. Голобуцького є докладний історіографічний аналіз попередніх робіт з цієї теми. Розглядаються концепції польсько-шляхетських авторів, українських старшинських літописців, російських та українських дворянських істориків XVIII ст., які прагнули пояснити історію козацтва відповідно до своїх, станових інтересів. Автор критикує ідеологів українського націоналізму (М. Грушевського та ін.). Монографія В. А. Голобуцького заснована на великому колі джерел. Виняткову цінність серед них представляє унікальний фонд Коша Запорізької Січі, який зберігається в ЦДІА УРСР і ніким ще не використаний з такою повнотою, як це зроблено автором. Переконливо показано у книзі різке посилення антифеодальної боротьби на Запоріжжі 1773 – 1775 років. Козаки здійснили напад на царські війська, що рухалися з Дунаю на Волгу проти загонів Є. І. Пугачова, і автор справедливо пов'язує з цим фактом ліквідацію у червні 1775 р. Нової Січі урядом Катерини II.