Автобіографічна документальна повість. Микола Негода - український письменник, який маленьким хлопчиком пережив голодомор 1932–1933 років у селі Бузуків на Черкащині. Про ті важкі часи він розповідає в своїй документальній повісті "Сповідь перед собою", яку написав у 2006 році. Автора врятували від голодної смерті старші брат і сестра, які відвезли його до Черкас. Надзичайно щемка та щира оповідь Миколи Негоди про голодне дитинство та усі незгоди, яких зазнав український народ під час правління радянської влади, не залишить байдужим жодного читача. Назва: Сповідь перед собою. Автор: Микола Тодосійович Негода (1928 — 2008) — український поет і письменник. Автор багатьох віршів, пісень, нарисів, повістей. Автор пісні-реквієму "Степом, степом…", романів «Холодний яр» (за лібрето була створена однойменна опера Олександра Винокура), «Божа кара», «Отаман Мамай», автобіографічної повісті «Сповідь перед собою», документальної повісті «Говоритиму з віками», іронічно-трагічної повісті «Лукава слава» та драматичної поеми «Дума про Кобзаря». Одна з вулиць Черкас названа на честь Миколи Негоди. Рік: 2006 Сторінок: 301 довжина 18 ширина 15 товщина 1,5 Вага: 0,350 кг

Українське народне мистецтво. Поезії. Це друга книжка своєрідної тритомної антології епохи українського ренесансу та барокко. У збірці представлені імена тих, чия поетична спадщина визначає обличчя і характер української поезії першої половини сімнадцятого сторіччя. Серед найталановитіших поетів Д. Наливайко, Віталій, Г.Дорофієвич, О.Митура, І.Домбровський, М.Смотрицький, К.Сакович, С.Почаський, І.Ужевич, К.Транквіліон-Ставровецький та інші. Читач познайомиться також із зразками анонімної поезії того часу.» «Українська поезія XVII століття (Перша половина)». Антологія. Автор: Василь Васильович Яременко Видавництво: «Радянський письменник», Київ, 1988 Мова: українська Сторінок: 352

«Як живе сучасна людина, який її духовний світ, як ставиться вона до великих набутків свого народу, до скарбів народної культури, з якими духовними надбаннями йде в свій завтрашній день - все це знаходить художнє відтворення в романі видатного українського радянського письменника. Твір, що й сам став жертвою застійних явищ у суспільстві (після першого видання переслідувався і замовчувався майже двадцять років), спрямований проти духовного браконьєрства й безпам'ятства, кар'єризму й пристосуванства. В романі читач відчує щире вболівання за збереження навколишнього середовища, чистоту людських душ. Книга наснажена духом гуманізму й характерним для нашого часу прагненням людей до інтернаціонального єднання.» (Від видання). У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім'я шанується в усьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце. Прийшовши до читачів наприкінці шістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховане прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам'ятства, звироднілого кар'єризму і браконьєрства. Офіційні кола сприйняли "Собор" різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності. Після організованих тоталітарним режимом лютих цькувань "Собору" твір було вилучено з бібліотек, книгарень та видавничих планів на довгі двадцять років. «Олесь Гончар «Собор». Роман Автор: Олесь Гончар — український та радянський письменник, прозаїк, літературний критик, політик, громадський діяч. Лауреат двох Сталінськіх премій (1948; 1949), Ленінської премії (1964), Державної премії СРСР (1982), кавалер трьох орденів Леніна, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (31.03.1978). Кандидат у члени ЦК КПРС в 1976—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. Народився 3 квітня 1918 р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська. Закінчив семирічку у сусідньому селі, Харківський технікум журналістики. З 1937 р. активно починає друкуватися у періодиці. У 1938 р. вступає до Харківського університету. Приймав участь у війні як сержант-мінометник. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР. У 1963 р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик. У 1959-1971 р. очолював Спілку письменників. Відроджував українську культуру, мову та націю. Помер 16 липня 1995 р. Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1989 Мова: українська Сторінок: 269