Повість. Вічна історія про любов і зраду. Діаспорне видання. «Скасування кріпацтва в 1861 р. не принесло сподіваної полекші українському народові. Репресії й заборони з метою цілковитого знищення українців, як окремого народу, дальше духове, політичне й соціяльно-економічне понево- лення селянства, міщанства й інтелігенції — це найголовніші особливості тієї доби. Правобережна Україна терпіла подвійний тиск: російського правління в усіх його жахливих формах і польський соціяльно-економічний та духовий.» (З передмови проф. О.Старчука). «Перед панотцями на столі, накритому червоною вовняною скатеркою, між двома свічками, стояв повний графин горілки. Проміння од свічок пронизувало пляшку з обох боків, вигравало в жовтій, чистій, як сльоза, горілці, заправленій пахучими корінцями, — бодяном, каманом та гвоздичками, — блищало веселими іскрами на гранчастій різаній затичці, на чистих, прозорих боках графина. Коло графина стояла тарілка з скибками паляниці і мисочка з вишневим варенням.» Іван Нечуй-Левицький «Причепа». Повість. Автор: Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). Народився в м. Стеблеві Київської губернії (нині Черкащина), в сім’ї сільського священика. Навчався у сільській школі, в 1847 році вступив до Богуславське духовне училище, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав. Там вів вивчав латинську, грецьку та церковнослов’янську. У 1853 році І. Левицький вступив до Київської духовної семінарії. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 – 1865 – навчався у Київській духовній академії. Отримав призначення і працював учителем російської словесності в Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеце (1867-1872), Кишинева (з 1873). Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. Майбутній письменник написав такі перші твори: «Жизнь пропив, долю проспав» та «Наймит Яріш Джеря». З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії. 21 рік він віддав благородній праці вчителя. Лише з 1868 починає друкуватись. 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. Він брав активну участь у суспільному житті, став членом «Громади». До кінця життя І. Левицький жив у злиднях. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер самотнім 2 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі. Видавництво: Накладом видавничої спілки «Тризуб», Вінніпеґ, Канада, 1955 Мова: українська Сторінок: 275

Соціально-побутова повість. Діаспорне видання. Соціально-побутова повість І.Нечуя-Левицького, присвячена Миколі Лисенку, у якій автор описує важке життя селян-кріпаків у царській Росії, їх хаотичну боротьбу проти гноблення, вдало поєднує гармонійні описи природи та колоритні народні персонажі з яскравими характерами. Повість належить до класичних творів української літератури ХІХ століття. У творі панщину зображено як найганебніше явище суспільного життя та силу, що калічила людину. Письменник описує не тільки безправність, страждання закріпачених селян, а й зростання в них ненависті до панів, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення. «В образі Миколи Джері втілено типові риси національного характеру, великі духовні риси українського народу.»Микола Джеря» - як писав Іван Франко - хоч кріпаком родився, був однак з тих людей, котрим ціле життя воля пахне, був з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться".» Іван Нечуй-Левицький «Микола Джеря» (Скорочено). Автор: Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). Народився в м. Стеблеві Київської губернії (нині Черкащина), в сім’ї сільського священика. Навчався у сільській школі, в 1847 році вступив до Богуславське духовне училище, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав. Там вів вивчав латинську, грецьку та церковнослов’янську. У 1853 році І. Левицький вступив до Київської духовної семінарії. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 – 1865 – навчався у Київській духовній академії. Отримав призначення і працював учителем російської словесності в Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеце (1867-1872), Кишинева (з 1873). Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. Майбутній письменник написав такі перші твори: «Жизнь пропив, долю проспав» та «Наймит Яріш Джеря». З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії. 21 рік він віддав благородній праці вчителя. Лише з 1868 починає друкуватись. 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. Він брав активну участь у суспільному житті, став членом «Громади». До кінця життя І. Левицький жив у злиднях. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер самотнім 2 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі. Видання шкільної ради УККА, Нью-Йорк, 1971 Мова: українська Сторінок: 32