Колекційне історичне видання. Четвертий том "Усної історії степової України" містить у собі матеріали роботи археографічної експедиції Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького та Запорізького відділення Інституту української археографії ім. М. С. Грушевського НАН України у 2002 році в село Біленьке Запорізького району Запорізької області. Під час експедиції усні розповіді жителів цього села було зібрано студентами, аспірантами та викладачами Запорізького державного університету. Село Біленьке - яскравий представник традиційної культури запорозьких плавнів. Винятковість цієї місцини полягала у тому, що старі роди в селі користувалися беззаперечним авторитетом і жодні події XIX-XX століття не могли докорінним чином змінити козацькі традиції, які продовжували зберігатися навіть за 50 років після затоплення плавнів Великого Лугу. Видання розраховане на істориків, філологів, фольклористів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історичною традицією, віруваннями, уявленнями населення степового краю. Назва: Усна історія степової України. Том 4. Автор: Павло Степанович Сохань (1926–2013) - український історик-славіст, джерелознавець, археограф. Анатолій Васильович Бойко (1960–2010) - український історик, дослідник історичних джерел. Валерій Кирилович Козирєв (нар. 1952) - український історик, краєзнавець. Валерій Андрійович Смолій (нар. 1950) – український громадський та політичний діяч, історик, директор Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України. Віктор Анатолійович Брехуненко (нар. 1965) - український історик, джерелознавець. Олександр Олександрович Маврін (нар. 1963) — український історик, джерелознавець, археограф, доктор історичних наук. Юрій Андрійович Мицик (нар. 1949) — український історик, джерелознавець, археограф, дослідник історії України козацької доби, церковної історії, збирач усних свідчень про Голодомор в Україні 1932—1933 років, публіцист, україніст, священник, доктор історичних наук, професор. Володимир Іванович Мільчев (нар. 1972) - український історик. Віктор Григорович Ткаченко (1954–2014) - український історик. Надія Анатоліївна Бєлік (нар. 1961) - український історик. Надія Іванівна Швайба (нар. 1980) - український історик. Рік: 2008 Сторінок: 473 довжина 24,5 ширина 17,5 товщина 2,5 Вага: 0,800 кг

Гадяцька унія 1658 року Гадяцька унія 1658 року — договір, за яким Гетьманщина мала ввійти в Річ Посполиту на рівних правах з іншими її частинами — Польщею та Великим князівством Литовським (сучасна Білорусь та Литва). У післяпереяславських умовах кінця 1650-х рр. Порозуміння в Гадячі між Гетьманщиною та річчю Посполитою рішуче підважувало здобутки Московії в 1654-56 рр. Навіть в своєму урізаному Сеймом вигляді, Гадяцька угода залишалась надійною перешкодою для московської експансії, що відкривало для Східної Європи інші обрії як на короткотермінову, так і на далеку перспективу. Пропонована збірка містить статті сучасних авторів, присвячені осмисленню різноманітних аспектів Гадяцької угоди 1658 року: - Гадяцька угода — текст польською та українською; - Гадяцька угода — текстологічний аналіз (Таїрова-Яковлєва); - Козацько-польські домовленості 16 — першої половини 17 ст. (Брехуненко); - Турецька альтернатива в зовнішній політиці Козацької держави (Колодзейчик); - Гадяцька угода 1658 року в структурі міжнародних взаємин Центрально-Східної Європи (Горобець); - Козацьке посольство на сейм 1659 року (Кулаковський); - Конфесійна проблема в Гадяцькій угоді (Кемпа); - Коронна шляхта і Гадяцька унія (Кролль); - Велике князівство Литовське і Гадяцька унія (Коссаржецький); - Від Гадяча до Андрусова: осмислення “отчизни” в українській політичній культурі (Когут); - Ідея відновлення “Гадяча 1658” у політичних концепціях П. Дорошенка (1660-70-і рр.) (Чухліб); - Гадяцький договір 1658 року у висвітлені українських літописців (Мицик); - Гадяч 1658: творення міфу (Плохій); - Гадяцька унія в польській історіографії (Бобятинський);

Протоміста Подесення в процесі одержавлення регіону Випуск І Шестовицький археологічний комплекс Олександр МОЦЯ В’ячеслав СКОРОХОД В монографії на основі комплексного аналізу археологічних джерел висвітлено результати польових досліджень, котрі були отримані протягом майже 100-літнього періоду різночасових розкопок. Всі вони відносяться до житлової частини Шестовицького археологічного комплексу на Десні ІХ–ХІ ст., про котрий відомо в основному із інформації про його «місто мертвих». В «місті живих» роботи проводилися на дитинці, посаді, а також на подолі, включаючи його портову зону. Тут були виявлені чисельні залишки житлових та господарчих споруд, а колекція артефактів налічує багато тисяч знахідок. В топографічному відношенні ця відома науковому загалу пам’ятка багатьма рисами нагадує «віки» скандинавського регіону. Для археологів, істориків, краєзнавців і усіх тих, хто цікавиться часом функціонування структур «дружинної держави» в Східній Європі і «епохи вікінгів» у балтійському регіоні. село Шестовиця Чернігівська область