Найвідоміша українська художня книга про часи Давньої Греції, Єгипту, Персії, Скіфії та ін. авторства найкращого романіста історичної художньої прози Івана Білика. — Історик не має права нічого замовчувати, — таки говорить Геродот. — Інакше то буде не історія, а політика. Що зможуть наступні покоління довідатися про минулі часи, коли знатимуть лиш один бік справи? Історик повинен записувати все, хоча вірити всьому тому не зобов'язаний. Він киває пальцем у такт своїм словам. Слова справді відповідають його уявленням про покликання історика, і все-таки щось муляє йому, наче камінчик у черевику. Гість неохоче спиняється й викидає його: — Завжди бути послідовним просто неможливо... Людина — істота слабка, ворогів же та спокус у неї дуже й дуже... *** На одній із полиць моєї бібліотеки лежить його досить ваговита книжка, я беру її й простягаю йому. Він крутить книжку в руках і трохи скептично посміхається: — Вміщується на одній руці... Я запитую: — А який вигляд вона мала в твій час? — Двісті з гаком сувоїв папірусу по два лікті кожен, — відповідає Геродот, мружачись до полиць моєї бібліотеки, яка тягнеться від стіни до стіни. — Моя книжка тут оце ледве-ледве вмістилася б. А в моїй книгозбірні вміщається зо дві тисячі томів. Геродот поставив свою видану в наш час книжечку на місце, а потім відступив і глянув на неї від протилежної стіни. Книжка мов потонула в каламутному морі. — Ти все оце перечитав? — питає він, і я розгублено кручу головою. — Нащо ж вони тобі? Як я міг пояснити, що немає потреби принаймні відразу перечитувати все, що стоїть у тебе на полицях, скажімо, кількадесятитомні енциклопедичні словники. А багатотомні батареї мертвих і живих класиків? А маса суто випадкових видань, до яких навряд чи коли дійде черга, бо якщо й настане їхній зоряний час, то лише в найближчому складі макулатури... Я спробував пояснити гостеві все це, але він затаврував його простим і звичним для себе словом "варварство". Я відповів, що серед нас тепер багато хто думає так само, мовляв, це інформаційний потоп, у якому рано чи пізно захлинеться цивілізація; коротше кажучи, справжній абсурд. А він знову дивиться на свою книжку: — Я вклав у неї кільканадцять років життя, а її й не видно серед інших... Я ж намагаюся виправдати особливості нашої доби: — У папірусних сувоях лише моя бібліотека зайняда б величезний багатоповерховий будинок, а тепер такі бібліотеки має багато хто. Гість мій скалить облямоване зморщечками око: — Навіщо вам стільки книжок, якщо ви їх не читаєте? Може, для утеплення стін?.. Золотий Ра Автор: Іван Білик Рік: 1989 (перше видання) Сторінок: 470