Документи з описово-статистичними даними про життя регіону Видання продовжує серію публікацій описово-статистичних джерел, започатковану випуском описів Київського та Харківського намісництв. Уперше публікують ся історично-географічні, топографічні, статистичні документи, описи Малоросійської губернії, заснованої 1796 р., Чернігівської та Полтавської губерній, утворених 1802 р. Рукописні пам'ятки, що публікуються вперше, містять інформацію про політичний устрій і врядування, флору й фауну Лівобережної України. Особливий інтерес становлять Топографічні описи Малоросійської губернії, заснованої 1796 р., а також Чернігівської та Полтавської губерній, утворе них 1802 р. внаслідок поділу Малоросійської губернії. У документах читач знайде описово-статистичні дані про економічне життя регіону, етнічну структуру населення, його культуру. Текстову частину видання органічно доповнює цікавий ілюстративний матеріал. Для істориків, етнографів, економістів, біологів, усіх, хто цікавиться історичним минулим України. «Описи Лівобережної України кінця XVIII-початку XIX ст.» НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського Видавництво: «Наукова думка», Київ, 1997 Мова: українська та російська Сторінок: 320   Книги схожого змісту: Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст. (Букіністика) Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.

Книга з історії України. Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка 6 справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд — для англійців, Сорбонна — для французів, Карловий університет — для чехів, Ягеллонський — для поляків. Саме завдяки Києво-Могилянській Академії українське Відродження набуло рис захисту вітчизняних духовних здобутків: мови, традицій, звичаїв, віри, шлях до якого простягся через освіту - відкриття шкіл і друкарень, підготовку вчителів, підтримку письменників, поширення знань, зміцнення авторитету Православної церкви, її реформування. «Історія Києво-Могилянської академії» Автори: Зоя Хижняк, Валерій Маньківський Видання 2003 року Мова: українська Сторінок: 181

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271