Спроба на основі генних показників крові з'ясувати родинні зв'язки українського народу в процесі формування української народності та нації. Основою дослідження стали чисельні матеріали, які були зібрані українськими антропологами та гематологами за останні п'ять років (до виходу книги в 1971) по групам крові ABO, MN та резус-негативності. Гематологическая типология и вопросы этногенеза украинского народа. Авторка: Єлизавета Іванівна Данилова (1910-1998), науковиця у галузях морфології та антропології, докторка біологічних наук (1966). Працювала у відділі еволюційної морфології Інституту зоології АН УРСР в 1950—1963 рр., та в секторі антропології Інституту археології АН УРСР (з 1963). Мова: російська Сторінок: 123 Рік: 1971 Книга містить написи кульковою ручкою Зміст Предисловие І. Общие данные о групповых факторах крови ІІ. Гематология и этническая антропология ІІІ. Гематологическая типология народов Европы и этнические связи славян IV. Некоторые вопросы этнической истории украинского народа в связи с гематологическими данными. Выводы Библиография

По древним городам Северской земли - Чернигову, Новгороду-Северскому, Глухову, Путивлю Ретфотоальбом. Букіністична рідкість. Рік видання: 1980 Мова: російська Видання друге, доповнене Нарис історії давніх міст Сіверської землі. Видання щедро проілюстроване фотографіями 1970-х років.

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271