Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271

Перше в Україні перевидання праці о. Ісидора Нагаєвського, що вийшла 1989 року в Українському Католицькому Університеті ім. св. Климента в Римі. Автор - капелан дивізії "Галичина" у 1943-44 роках (відомий своїми "Спогадами польового духовника"), згодом - військовополонений в англо-американських таборах, що наклало відзнаку на його погляди та історичні штудії. Від 1953 р. — професор Українського Вільного Університету в м. Мюнхен. Книга доктора Ісидора Нагаєвського, написана в еміграції, висвітлює події в Україні часів Центральної ради, Гетьманату, Директорії (1917-1921 рр.). На основі документів, свідчень сучасників, на тлі тогочасних подій в Європі автор розгортає картину боротьби за державність України в усій її складності і суперечливості.

Книга з історії України У збірнику зібрано найрізноманітніші матеріали з питань історії запорозького козацтва, зокрема з питань культури козаків, які створили багато високохудожніх історичних дум і пісень, літописів, творів живопису і архітектури, козаків, котрих називають "лицарями Бароко". Книга ілюстрована багатьма кольоровими та чорно-білими репродукціями творів давнього українського мистецтва. «Запоріжці. До історії козацької культури» Упорядник: Ігор Кравченко Видавництво: «Мистецтво», Київ, 1993 Мова: українська Сторінок: 396