Новини
Проблеми історичної географії України (Наукове видання 1991 року)
Соціальні, політичні, наукові та культурні процеси на території України
Тематика представлених статей та рецензій досить широка й охоплює значне коло актуальних питань з історичного джерелознавства, картографічних історичних джерел, монетарного обігу на території України в часи Середньовіччя, вітчизняної регіоналістики та боністики, біографістики вітчизняних історичних повідомлень. Значне місце серед них ставлять питання з цілого ряду проблем історичної географії, картографії, топографії, регіоналістики, краєзнавства, екології, історії міст і сіл України, їх символіки, атрибутики місцевої влади, історичного картографування, нумізматичних пам'яток тощо. Довідковий апарат видання містить короткі відомості про науковий статус, коло дослідницьких інтересів, посаду і місце роботи авторів опублікованих праць.
«Проблеми історичної геграфії України»
Інститут історії України НАН України
Відп.ред.: Ф.П.Шевченко
Видавництво: «Наукова думка» Київ 1991
Мова: українська
Сторінок: 151
Вибрані твори. Григорій Квітка-Основ’яненко (Видання 1949 року)
Класика українського письменства
Збірка вміщує вибрані твори Григорія Квітки-Основ’яненка, засновника художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.
Зміст:
- Г.Ф.Квітка-Основ'яненко. П.Волинський
Повісті та оповідання:
- Салдатський патрет
- Маруся
- Конотопська відьма
- Козир-дівка
- Сердешна Оксана
Драматичні твори:
- Сватання на Гончарівці
- Шельменко-денщик
«Григорій Квітка-Основ'яненко. Вибрані твори»
Автор: Григорій Квітка-Основ'яненко (1778- 1843), письменник, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози в новій українській літературі. Приблизно 4 роки був послушником Курязького Спасо-Преображенського монастиря. Потім повернувся до світського життя. Служив комісаром з питань провіанту в народному ополченні (1806–1807), був секретарем дворянських зборів, дир. заснованого за його участі Харківського професійного театру (1812), повітовим предводителем дворянства (1817–1828), совісним суддею, головою Харківської палати кримінального суду. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті, членом Товариства антикваріїв Півночі, був одним із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат (1812), Благодійного товариства (1812), Харківської публічної бібліотеки (1838). Наприкінці 1810 – на початку 1820-х років в харківській ("Украинский вестник", "Харьковские известия") та московській ("Вестник Европы") періодиці почав публікувати фейлетони, статті, жартівливі вірші. 1816–1817 разом з Р. Гонорським та Є. Філомафітським видавав перший в Україні журнал "Украинский вестник", був ініціатором видання альманахів "Утренняя звезда" (1833), "Молодик" (1843), першої збірки українських прислів'їв і приказок В. Смирницького "Малоросійські прислів'я і приказки. Зібрані В.М.С." (1843). У 1820-х роках виступив із першими комедіями. Його перу належать також дві книги "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" (1834–1837), низка історичних нарисів, переказів російською мовою ("Головатий" 1839; "Історія театру в Харкові", 1841; "Українці", 1841; "Переказ про Гаркушу", 1842; "Заснування Харкова", 1843 та ін.). Листувався з Т. Шевченком. Кобзар присвятив йому листа "До Основ’яненка", проілюстрував "Знахаря" і "Панну Сотниківну". Найвідоміші твори: "Шельменко-волосний писар" (1829), "Маруся" (1832), "Салдацький патрет" (1833), "Пан Халявський" (1839), "Сердешна Оксана" (1841), "Козир-дівка" (1838), "Ганнуся" (1839), "Конотопська відьма" (1833), "Сватання на Гончарівці" (1835), "Щельменко-денщик" (1838, всі три – екранізовані). Його твори перекладалися польською та болгарською мовами, 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою "Сердешну Оксану". Творчість Г. Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. (Матеріали е-Бібліотеки "Україніка")
«Державне видавництво художньої літератури», Київ, 1949
Мова: українська та російська
Сторінок: 342
Памятники русского народно-разговорного языка XVII столетия: (Из фонда А.И. Безобразова)
Публікація документів 17 століття з архівного фонду Безобразова. Пам'ятки писемності та діловодства Московського царства.
Памятники русского народно-разговорного языка XVII столетия: (Из фонда А.И. Безобразова)
Автори: Тарабасова Н.І., Котков С.І.
Рік видання: 1965
Мова: російська
Кількість сторінок: 161
Древнейшие государства Кавказа и Средней Азии /Кошеленко Г./ (Наукове видання 1985 року)
Історія народів закавказького та середньоазіатського регіонів
Цей том «Археології СРСР» охоплює два регіони: закавказький та середньоазіатський. Вже сама назва вказує на ті найважливіші особливості, які відрізняють матеріали, представлені тут, від попередніх томів видання: ми вперше вступаємо в епоху, коли народи, які є об'єктом нашого дослідження, піднімаються на щабель класового суспільства та державності. Цей етап історій означає ускладнення структури суспільства, його економічного життя, політичної організації, наявність класових протиріч, своєрідність ідеології, посилення та ускладнення контактів різних політичних та етнічних об'єднань. Народжуються нові явища, зазвичай, не властиві, первіснообщинної стадії розвитку, — писемність, монета тощо. Через це змінюється роль археологічних джерел. У книзі дається узагальнююче дослідження з археології Закавказзя та Середньої Азії в І тис. до н. е. та на початку І тис. н. е. Розглядаються проблеми розвитку ремесла та сільського господарства, типів поселень, різних сфер культури, досліджується соціально-економічна та політична структура цих суспільств, місце їх у загальній еволюції людського суспільства.
«Древнейшие государства Кавказа и Средней Азии»
Автор: Кошеленко Г.А.
Видавництво: «Наука», 1985
Мова: російська
Сторінок: 493
Культура Византии (Наукове видання 1989 року)
Класична історична праця. Книга "Культура Византии. Вторая половина VII - XII в." присвячена епосі розквіту культури Візантії, коли остаточно оформилися власне візантійська філософія та політична теорія, право та військово-теоретична думка, витончена дипломатія та придворний етикет, історіографія та література, космографія та практична географія, естетика та мистецтво. У виданні виявлено характерні риси цієї загалом стрункої та гомогенної культури, яка мала значний вплив на культурний розвиток багатьох інших країн та народів.
Книга містить ілюстрації.
Видання сподобається історикам, культурологам, зокрема, усім, хто цікавиться візантійською культурою.
Назва: Культура Византии
Автор: редактори: Зінаїда Володимирівна Удальцова (1918 - 1987) - історик-медієвіст, фахівець у галузі візантинознавства, слов'янознавства та історії пізньої античності, член-кореспондент АН СРСР, доктор історичних наук, професор.
Геннадій Григорович Литаврін (1925 - 2009) — історик, спеціаліст із середньовічної історії південних слов'ян і Візантії, доктор історичних наук.
Рік: 1989
Москва, "Наука"
Сторінок: 678
Розміри,см.:
довжина 24,5
ширина 18
товщина 3
Вага: 1,100 кг
Direr (Дюрер. Югославське видання 1981 року)
Альбом робіт німецького художника
Альбом містить роботи німецького живописця Північного Відродження Альбрехта Дюрера (нім. Albrecht Durer, 1471--1528). Визнаний найбільшим європейським майстром ксилографії, що підняв її на рівень справжнього мистецтва. Перший теоретик мистецтва серед північноєвропейських художників, автор практичного керівництва з образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва німецькою мовою, що пропагував необхідність різнобічного розвитку художників.
«Direr» Альбом (Ugo Ruggeri, Durer)
Автор: Ugo Ruderi
Видавництво: Jugoslavija 1981
Мова: боснійська
Сторінок: 143
Лексикон словенороський Памви Беринди (Наукове видання 1961 року)
Пам’ятки української мови XVII ст.
«Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом.
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
«Лексикон словенороський Памви Беринди»
Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961
Мова: українська
Сторінок: 271
Собор /Олесь Гончар/(Видання 1989 року)
«Як живе сучасна людина, який її духовний світ, як ставиться вона до великих набутків свого народу, до скарбів народної культури, з якими духовними надбаннями йде в свій завтрашній день - все це знаходить художнє відтворення в романі видатного українського радянського письменника. Твір, що й сам став жертвою застійних явищ у суспільстві (після першого видання переслідувався і замовчувався майже двадцять років), спрямований проти духовного браконьєрства й безпам'ятства, кар'єризму й пристосуванства. В романі читач відчує щире вболівання за збереження навколишнього середовища, чистоту людських душ. Книга наснажена духом гуманізму й характерним для нашого часу прагненням людей до інтернаціонального єднання.» (Від видання).
У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім'я шанується в усьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце. Прийшовши до читачів наприкінці шістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховане прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам'ятства, звироднілого кар'єризму і браконьєрства. Офіційні кола сприйняли "Собор" різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності. Після організованих тоталітарним режимом лютих цькувань "Собору" твір було вилучено з бібліотек, книгарень та видавничих планів на довгі двадцять років.
«Олесь Гончар «Собор». Роман
Автор: Олесь Гончар — український та радянський письменник, прозаїк, літературний критик, політик, громадський діяч. Лауреат двох Сталінськіх премій (1948; 1949), Ленінської премії (1964), Державної премії СРСР (1982), кавалер трьох орденів Леніна, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (31.03.1978). Кандидат у члени ЦК КПРС в 1976—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. Народився 3 квітня 1918 р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська. Закінчив семирічку у сусідньому селі, Харківський технікум журналістики. З 1937 р. активно починає друкуватися у періодиці. У 1938 р. вступає до Харківського університету. Приймав участь у війні як сержант-мінометник. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР. У 1963 р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик. У 1959-1971 р. очолював Спілку письменників. Відроджував українську культуру, мову та націю. Помер 16 липня 1995 р.
Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1989
Мова: українська
Сторінок: 269
Тира римского времени /Н. А. Сон/ Наукове видання 1993 року
Антична Тіра, розташована в дельті Дністра, досліджена недостатньо. У останні десятиліття у зв'язку з відкриттям нових джерел стало зрозуміло, що Тіра протягом усього античного періоду була важливим центром Північно-Західного Причорномор'я, до якого тяжіло населення Нижнього Подністров'я. Тісна взаємодія античної і варварської цивілізацій протягом довгого часу не могла не призвести до своєрідності в історичному та культурному розвитку грецького населення античних центрів Причорномор'я.
У монографії з використанням наративних, епіграфічних, нумізматичних та археологічних джерел досліджується історія, господарство, матеріальна та духовна культура населення Тіри перших століть н. е.
Для істориків, археологів. З чорно-білими фотоілюстраціями.
Затверджено до друку вченою радою Інституту археології АН України.
Назва: Тира римского времени
Автор: Н. А. Сон
Видавець: Київ, 1993, Наукова думка
Мова: російська
Сторінок: 154
довжина 20
ширина 14
товщина 1
Вага: 0,160 кг
IL Futurismo (Футуризм, італійське видання 1970 року)
Пирогівський могильник зарубинецької культури. Л.Є. Скиба
Книгу присвячено визначній пам'ятці археології — могильнику зарубинецької культури в Пирогові під Києвом.
Всебічно аналізується поховальний обряд та інвентар (посуд, фібули та ін.). Час існування могильника охоплює II ст. до н. е. — середину І ст. н. е. Розглядаються питання походження зарубинецької культури та світогляду племен Середнього Подніпров'я.
Пирогівський могильник зарубинецької культури
Авторка: СКИБА Любов Єгорівна
Рік: 2001, Київ - Інститут археології України
Мова: українська
Мыслители Киевской Руси (Наукове видання 1981 року)
Філософсько-теоретичні погляди видатних мислителів Київської Русі XI-XIII століть.
У монографії, присвяченій 1500-річчю Києва, на широкому джерельному матеріалі висвітлюється філософсько-теоретичні погляди видатних мислителів Київської Русі XI-XIII століть - Іларіона, Ф.Печерського, Нестора, В.Мономаха, Л.Жидяти, К.Смолятича та інших, дається характеристика національної своєрідності давньоруської філософії, її зв'язку із духовною культурою інших народів.
Зміст:
- Християнізація русі та духовна культура східних слов'ян
- Ярославові книжники Лука Жидята та Іларіон
- Монастирська ідеологія. Феодосій та Нестор
- Продовження традиції. Іоанн та Володимир Мономах
- У витоків раціоналізму. Климент Смолятич
- Розум та віра. Кирило Туровський
"Мислителі Київської Русі"
Автори: Олександр Фазлаєвич Замалєєв, Воладимир Опанасович Зоц
Видавництво Вища школа, 1981
Мова російська
Сторінок 160