Дослідження багатовікового процесу формування й консолідації української народності. Розглядаються питання становлення економічної, територіальної, культурної спільності та розвитку етнічної самосвідомості й мовної єдності українців - південно-західної гілки східних слов'ян. "Українська народність: нариси соціально-економічної і етнополітичної історії" Наукове видання. Академія наук Української РСР. Інститут історії. Видавництво Київ "Наукова думка" 1990 Мова українська Сторінок 560

Українці. Народі і його земля. Етапи становлення. автор: Олександр Петрович Моця кількість сторінок: 640 обкладинка м'яка Рік видання: 2011 В роботі, на основі різноманітних джерел (писемних, археологічних, антропологічних, картографічних) прослідковується процес розвиток самосвідомості місцевого слов’янського населення на півдні Східної Європи - предків сучасних українців - починаючи з часів формування східнослов’янського світу в середині І тис. і закінчуючи ХІХ ст., коли сучасна самоназва остаточно ствердилась у свідомості слов’ян - автохтонів на теперішніх українських теренах. Розрахована на істориків, археологів, етнографів, антропологів, картографів і краєзнавців, а також усіх тих хто цікавиться українською проблематикою.

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271