"В історії кожної літератури є письменники, які, незважаючи на різноманітність творчого доробку, уособлюють певний жанр, оскільки саме в ньому найповніше виявилось обдарування митця, а його здобутки в цьому жанрі посіли визначальне місце в літературному процесі. Леоніда Глібова Іван Франко назвав "найкращим українським байкописом", вважаючи насамперед байки "головним титулом заслуги сего талановитого поета". Твори Автор: Леонід Глібов (1827-1893) Київ 1982 Видавництво художньої літератури "Дніпро" Сторінок: 228

"Творчість Григорія Савича Сковороди - своєрідне і самобутнє явище в культурному житті другої половини 18 століття. У його поетичній творчості чтуи голос мислителя-філософа, а в філософських трактатах помітна пристрасть поета. І в філософських працях, і в поезії Сковороди відбито естетичні уподобання та погляди, прогресивність яких визначилась історично. Саме ці погляди характеризують переддень нової української літератури." (З передмови) Збірка творів Григорія Сковороди видавництва «Радянський письменник» 1971 року. Віршовані твори. Переклади. Байки. Поезії Автор Григорій Савич Сковорода (1722-1794), людина, чий портрет прикрашає 500-грвневу банкноту. Рік: 1971 Видавництво «Радянський письменник» Сторінок: 239 Розміри, см.: Довжина 17, ширина 11,5, товщина 1,5 Вага 0,210 кг

Історично-побутовий роман «Пан Халявський» — історично-побутовий роман Григорія Квітки-Основ'яненка, написаний російською мовою. Подає знущально-критичний розріз повсякденного побуту принаймні трьох поколінь українських поміщиків кінця XVIII — початку XIX століть. Роман побудований на спогадах Трохима Мироновича Халявського про найцікавіші, на його погляд, пригоди свого життя. У творі етнографічно точно відтворено особливості тогочасного побуту, зокрема є детальний опис пригощання полковника-благодійника, становище жінки, дворової прислуги та ставлення до неї поміщиків, ознаки розкладу помісного дворянства, визначені соціальною суттю стану та умовами паразитичного побуту. «Пан Халявский» Автор: Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (Григорій Федорович Квітка) (1778-1843) – основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Його вважають батьком української прози. Народився у слободі Основа біля Харкова у дворянській родині. Здобув домашню освіту. Згодом навчався у Курязькій монастирській школі. У 1793 році як дворянин був зарахований на військову службу. В 1796—1797 числився ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. У відставку пішов у чині капітана. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. В 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838) (сам збирав кошти на її відкриття). Відредагував та опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Українскій Вістникъ» та “Харьковский демокрит”. Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту. З 1827 р. почав писати прозу і драматургію. Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р. У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника. Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові. Державне видавництво художньої літератури 1950 Мова: російська Сторінок: 227