Класика українського письменства Збірка вміщує вибрані твори Григорія Квітки-Основ’яненка, засновника художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Зміст: - Г.Ф.Квітка-Основ'яненко. П.Волинський Повісті та оповідання: - Салдатський патрет - Маруся - Конотопська відьма - Козир-дівка - Сердешна Оксана Драматичні твори: - Сватання на Гончарівці - Шельменко-денщик «Григорій Квітка-Основ'яненко. Вибрані твори» Автор: Григорій Квітка-Основ'яненко (1778- 1843), письменник, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози в новій українській літературі. Приблизно 4 роки був послушником Курязького Спасо-Преображенського монастиря. Потім повернувся до світського життя. Служив комісаром з питань провіанту в народному ополченні (1806–1807), був секретарем дворянських зборів, дир. заснованого за його участі Харківського професійного театру (1812), повітовим предводителем дворянства (1817–1828), совісним суддею, головою Харківської палати кримінального суду. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті, членом Товариства антикваріїв Півночі, був одним із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат (1812), Благодійного товариства (1812), Харківської публічної бібліотеки (1838). Наприкінці 1810 – на початку 1820-х років в харківській ("Украинский вестник", "Харьковские известия") та московській ("Вестник Европы") періодиці почав публікувати фейлетони, статті, жартівливі вірші. 1816–1817 разом з Р. Гонорським та Є. Філомафітським видавав перший в Україні журнал "Украинский вестник", був ініціатором видання альманахів "Утренняя звезда" (1833), "Молодик" (1843), першої збірки українських прислів'їв і приказок В. Смирницького "Малоросійські прислів'я і приказки. Зібрані В.М.С." (1843). У 1820-х роках виступив із першими комедіями. Його перу належать також дві книги "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" (1834–1837), низка історичних нарисів, переказів російською мовою ("Головатий" 1839; "Історія театру в Харкові", 1841; "Українці", 1841; "Переказ про Гаркушу", 1842; "Заснування Харкова", 1843 та ін.). Листувався з Т. Шевченком. Кобзар присвятив йому листа "До Основ’яненка", проілюстрував "Знахаря" і "Панну Сотниківну". Найвідоміші твори: "Шельменко-волосний писар" (1829), "Маруся" (1832), "Салдацький патрет" (1833), "Пан Халявський" (1839), "Сердешна Оксана" (1841), "Козир-дівка" (1838), "Ганнуся" (1839), "Конотопська відьма" (1833), "Сватання на Гончарівці" (1835), "Щельменко-денщик" (1838, всі три – екранізовані). Його твори перекладалися польською та болгарською мовами, 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою "Сердешну Оксану". Творчість Г. Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. (Матеріали е-Бібліотеки "Україніка") «Державне видавництво художньої літератури», Київ, 1949 Мова: українська та російська Сторінок: 342

Збірка творів майстра психологічної прози. До збірки творів ввійшли повісті та оповідання: - На віру - П'ятизлотник - Ціпов'яз - Помстився. - Хо - На крилах пісні - Для загального добра - Посол від чорного царя - По-людському - Лялечка - Дорогою ціною - На камені - Цвіт яблуні . - Fata morgana - У грішний світ - Сміх - Він іде - Невідомий - Persona grata - В дорозі . - Intermezzo. - Як ми їздили до Криниці Дебют. - Що записано в книгу життя - Сон - Тіні забутих предків . - Лист . - Подарунок на іменини - Коні не винні - Хвала життю! - На острові . «Михайло Коцюбинський. Оповідання, новели, повісті» Автор: Михайло Михайлович Коцюбинський Мова: українська Сторінок: 621 Державне видавництво художньої літератури, Київ, 1953 Михайло Михайлович Коцюбинський. Народився 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія. Навчався в Барській початковій школі (1875 — 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись. У 1885 р. увійшов до підпільної “Молодої громади”, за що був притягнутий до судової відповідальності. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором. 1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму. У 1892 році М.Коцюбинский увійшов до таємної спілки Братство тарасівців. Коцюбинський був одним з ініціаторів створення товариства “Просвіта". Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь». 1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти. Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові, де і похований.