Авторка: Руслана Демчук Рік: 2014 Кількість сторінок: 236 Національний дискурс і тема етнокультурної ідентичності набули неочікуваної актуальності після розпаду таких державних утворень, як СРСР, Югославія, фактично Грузія та Молдова. Анексія Криму й наміри розчленувати Україну зробили зазначену проблематику життєво важливою. Усталені поняття гуманітаристики щодо природності/еволюційності певних ідентифікаційних феноменів нині потребують кореляції або перегляду. Зокрема, Україна запропонувала відмінну від Росії модель соціального існування у контексті східноєвропейського простору, зумовлену як історико-культурною компонентою, так і специфічною самоідентифікацією індивідуумів. У монографії розглянуто формування української ідентичності у ракурсі репрезентативних міфологем з актуалізацією концептів "ієротопія", "храмова свідомість", "мнемотоп", "крипторелігійна поведінка", "ностальгічний міф" тощо.

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271

Фотоальбом, який присвячено видатним пам'яткам Києва - Софії Київській, Золотим Воротам, Кирилівській церкві та Андріївській церкві. Розраховувався на туристів, тексти наведено трьома мовами: українською, російською, англійською. Містить численні кольорові фотографії, в тому числі зняті з повітря, які в силу давності випуску книги вже самі по собі є ретровидами Києва майже півстолітньої давності. Державний архітектурно-історичний заповідник "Софійськи музей" Київ 1984 Мистецтво Сторінок: 250