Книга з українського музичного фольклору. Книга "Весільні пісні у двох книгах" із серії "Українська народна творчість" - перше в історії української фольклористики видання з весільними піснями з усієї території України без опису обряду, але здебільшого з мелодіями. Переважна більшість весільних пісень, які містяться у виданнях, були опубліковані вперше. У першій книзі - матеріали та пісні, зібрані у регіонах Полісся, Наддніпрянщини, Слобожанщини та степової України. У другій книзі - композиції Волині, Поділля, Буковини, Прикарпаття та Закарпаття. Видання сподобається філологам, етнографам, історикам, музикознавцям та всім шанувальникам української народної творчості. Книга унікальна тим, що в ній, поряд з текстами пісень, міститься багато нот весільних композицій. А це означає, що музиканти сучасності мають чудову нагоду спробувати відтворити ці давні - рідкісні та традиційні пісні. Видання має суперобкладинку та наприкінці другої книги є помітка, зроблена олівцем. Назва: Весільні пісні у двох книгах Автор: упорядники: Марія Митрофанівна Шубравська (1933 — 1994) — українська фольклористка, дослідниця українських народних і весільних пісень, народних обрядів, а також життя та творчості Д. Яворницького. Анатолій Іванович Іваницький (нар. 1936) — український музикознавець, дослідник українського музичного фольклору, професор, доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії наук України. Наталія Анатоліївна Бучель (1952 — 2020) — співачка, композитор, автор пісень, заслужена артистка України. Рік: 1982 Київ, "Наукова думка" Сторінок: 679 та 870 Розміри,см.: довжина 22,5 ширина 15,5 товщина 9 Вага: 1,815 кг

Перше ґрунтовне дослідження українського літургійного шитва XVII-XVIII ст. Монографія Тетяни Кара-Васильєвої представляє унікальне та всебічне дослідження українського літургійного шитва періоду XVII-XVIII ст. Це перша праця, яка вводить у науковий обіг такий широкий спектр зразків цього виду сакрального мистецтва. Авторка розглядає літургійне шитво як оригінальний вид образотворчого мистецтва, що розвивався у тісному взаємозв'язку з іконописом, стінописом та гравюрою. Дослідження демонструє, що ці види мистецтва були об'єднані не лише технічно та стилістично, але й спільним ідейним підґрунтям, яким слугувало богослов'я. Праця Т. Кара-Васильєвої є важливим внеском у вивчення української культурної спадщини, розкриваючи маловідомий аспект сакрального мистецтва України. Вона буде корисною для мистецтвознавців, істориків, етнографів, релігієзнавців та всіх, хто цікавиться українською культурою та історією.