Новини
Грамоти XIV ст. Пам’ятки української мови. (Букіністика)
Грамоти XIV ст. Пам’ятки української мови.
Упорядник М. М. Пещак
Видавництво “Наукова думка”,
Рік видання: 1974
Кількість сторінок: 256 стр.
Стан: задовільний, є сліди користування.
Унікальна книга для колекціонерів видань пам’яток української документальної минувшини.
Писемні документи 14 століття, представлені в збірці, являють собою пам’ятки юридично-ділового стилю давньої української літературної мови. Крім самих текстів пам’яток, що в міру можливості супроводжуються фотокопіями оригіналів, в книзі вміщено бібліографію історичної, палеографічної та мовознавчої літератури як до кожної грамоти зокрема, так і до тих історичних осіб і географічних назв, що згадуються в цих документах і подаються в покажчиках.
ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ / П.К.ВОЛИНСЬКИЙ / (Видання 1955 року)
У цій праці дослідник широко висвітлює роль і значення Котляревського в історії української літератури, дає докладний аналіз його творів, простежує традиції письменника в новій українській літературі.
Книга П.К. Волинського "Іван Котляревський. Життя і творчість"— це монографія, присвячена життю та творчому шляху видатного українського письменника Івана Котляревського. Котляревський вважається засновником нової української літератури, і його найвідоміші твори, такі як "Енеїда" та п'єса "Наталка Полтавка", мали значний вплив на розвиток літературної мови та національної самосвідомості.
Волинський у своїй книзі розглядає основні етапи життя Котляревського, аналізує його літературну спадщину і місце в культурному та історичному контексті того часу.
Избранные сочинения /И. В. Мичурин/ (Наукове видання 1955 року)
Класичне природознавче видання. Іван Володимирович Мічурін - сміливий новатор у науці, який творчо розвинув учення Дарвіна. І. В. Мічурін на основі своїх багаторічних дослідів, глибоко вивчив живу природу, що це дозволило йому зробити відкриття, які після Дарвіна були найвидатнішими в історії біологічної науки. Він відкрив закономірності, що дозволяють людині свідомо впливати на природу та керувати життям рослин та тварин. У видання "Избранные сочинения" увійшли обрані твори І. В. Мічуріна, присвячені селекції різних сортів рослин, принципам та методам роботи вченого, процесам виведення та помологічному опису різних сортів, та багатьом іншим питанням. Теоретичні положення І. В. Мічуріна незаперечні, бо вони засновані на численних фактах із його практики. Вони створені внаслідок багаторічної клопіткої роботи над розкриттям закономірностей живої природи.
У книзі є чорно-білі та кольорові ілюстрації.
Видання розраховано на природознавців та усіх, хто цікавиться рідкісними науковими виданнями.
Назва: Избранные сочинения.
Автор: Іван Володимирович Мічурін (1855 — 1935) - біолог і селекціонер-помолог, автор багатьох сортів плодово-ягідних культур, почесний член АН СРСР. Розробив методи селекції плодово-ягодних рослин, головним чином — метод віддаленої гібридизації (підбір батьківських пар, подолання несхрещуваності та ін.).
Рік: 1955
Москва
Государственное издательство сельскохозяйственной литературы.
Сторінок: 606
довжина 27
ширина 21
товщина 3,5
Вага: 1,680 кг
Присутні відбитки печаток неіснуючих бібліотек
Михайловские мозаики / Лазарев В.Н. /(Видання 1966 року)
Книга містить детальний опис мозаїк церкви Архангела Михайла у Києві.
Про мозаїки церкви Архангела Михайла у Києві писали майже всі дослідники давньоруського мистецтва. Але, крім Д. В. Айналова, ніхто не займався ними впритул, обмежуючись висловлюваннями найзагальнішого порядку. При цьому естетична оцінка мозаїк мала довільний характер. Якщо Н. П. Кондаков піддав їх надмірно суворій критиці, то А. В. Прахов, навпаки, дав їм перебільшено високу оцінку, особливо порівняно з розписом Софії Київської. Михайлівські мозаїки потребують більш об'єктивного до них підходу, і тоді набагато легше буде вирішити питання про їхніх майстрів і ту школу, з якої вони вийшли. Ще 1916 року Ф. І. Шміт вказував на необхідність виконання фотографічних знімків у великому масштабі з кожною окремою фігурою Михайлівських мозаїк. На жаль, таких фотографій Д. В. Айналов не мав у своєму розпорядженні, що завадило йому довести до кінця такі улюблені «детальні штудії». У наші дні, завдяки активній допомозі Софійського музею та його директора М. І. Кресального, стало можливим ретельно зняти всі частини та фрагменти Михайлівських мозаїк, які нині зберігаються у спеціально відведеному приміщенні на другому поверсі Софії Київської. А це дозволило уважним чином вивчити мозаїки не лише з їхнього художнього боку, а й з технічного, що є вкрай важливим для вірного розуміння пам'яток середньовічного монументального живопису. (З передмови).
«Михайловские мозаики».
Автор: Лазарев В.М.
Видавництво: «Искусство», 1966
Мова: російська
Сторінок: 265
Розміри,см.:
довжина 30
ширина 21,5
товщина 2
Вага: 1,180 кг
Лексикон словенороський Памви Беринди (Наукове видання 1961 року)
Пам’ятки української мови XVII ст.
«Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом.
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
«Лексикон словенороський Памви Беринди»
Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961
Мова: українська
Сторінок: 271
Тритикале /Л.Сечняк, Ю.Сулима/ (Видання 1984 року)
Книга для спеціалістів сільського господарства
У книзі висвітлено етапи створення та шляхи використання пшенично-житнього гібриду тритикале нової перспективної зернової культури продовольчого та кормового призначення. Викладено основні напрямки та методи селекції. Особливу увагу приділено синтезу первинного генофонду та методам поліпшення вторинних ліній тритикале. Розглянуто морфологічні та біологічні особливості тритикале у застосуванні до завдань селекційного покращення культури. Вказано біохімічні та технологічні властивості та напрям використання зерна тритикале.
«Тритикале»
Автори: Л.К.Сєчняк, Ю.Г.Сулима
Видавництво: «Колос», 1984
Мова: російська
Сторінок: 313
История Киева (Букіністика)
Українці. Народі і його земля (Олександр Моця)
Українці. Народі і його земля. Етапи становлення.
автор: Олександр Петрович Моця
кількість сторінок: 640
обкладинка м'яка
Рік видання: 2011
В роботі, на основі різноманітних джерел (писемних, археологічних, антропологічних, картографічних) прослідковується процес розвиток самосвідомості місцевого слов’янського населення на півдні Східної Європи - предків сучасних українців - починаючи з часів формування східнослов’янського світу в середині І тис. і закінчуючи ХІХ ст., коли сучасна самоназва остаточно ствердилась у свідомості слов’ян - автохтонів на теперішніх українських теренах. Розрахована на істориків, археологів, етнографів, антропологів, картографів і краєзнавців, а також усіх тих хто цікавиться українською проблематикою.
Запорожское казачество /В. А. Голобуцкий/(Видання 1957 року)
Перевагою монографії В. А. Голобуцького є докладний історіографічний аналіз попередніх робіт з цієї теми. Розглядаються концепції польсько-шляхетських авторів, українських старшинських літописців, російських та українських дворянських істориків XVIII ст., які прагнули пояснити історію козацтва відповідно до своїх, станових інтересів. Автор критикує ідеологів українського націоналізму (М. Грушевського та ін.).
Монографія В. А. Голобуцького заснована на великому колі джерел. Виняткову цінність серед них представляє унікальний фонд Коша Запорізької Січі, який зберігається в ЦДІА УРСР і ніким ще не використаний з такою повнотою, як це зроблено автором.
Переконливо показано у книзі різке посилення антифеодальної боротьби на Запоріжжі 1773 – 1775 років. Козаки здійснили напад на царські війська, що рухалися з Дунаю на Волгу проти загонів Є. І. Пугачова, і автор справедливо пов'язує з цим фактом ліквідацію у червні 1775 р. Нової Січі урядом Катерини II.
Карби. Оповідання. /Марко Черемшина/ (Видання 1986 року)
Книга містить оповідання українського письменника Марка Черемшини (псевдонім Івана Семенюка, 1874-1927). Опубліковано 16 соціально-психологічних новел зі збірки «Карби» та 6 - зі збірки «Село за війни». У них відтворено побут, вірування, звичаї та життя гуцулів до і після 1-ї світової війни. Оповідання написані «з легким гумором, трохи оптимістично попри всі негаразди горян» (Дмитро Донцов). Літературознавці відзначають багатство народної, часто ритмізованої мови, якою творив Марко Черемшина.
Назва: Карби. Оповідання
Автор: Марко Черемшина
Рік і місце видання: 1986, Київ, Видавництво художньої літератури "Дніпро"
Мова: українська
Сторінок: 246
довжина 18,5
ширина 11
товщина 1,5
Вага: 0,220 кг
На войну (Отъ Петербурга до Порт-Артура)/В. И. Немировичъ-Данченко/Антикварна книга 1904 року
Белетризовані записки про поїздку на театр російсько-японської війни відомого російського письменника та публіциста В. І. Немировича-Данченка.
Немирович-Данченко вважається одним із перших професійних військових кореспондентів у Росії. Його називали «російським Дюма» та «королем військових кореспондентів». Він брав участь як військовий кореспондент у військових діях у Російсько-турецькій війні 1877-1878 років та Першій Балканській війні 1912-1913 років. Його перу належать численні твори художньої літератури, нарисова проза, спогади, військові кореспонденції.
Він брав участь також у Російсько-японській війні як військовий кореспондент газети «Російське слово», в тому числі у битвах при обороні Порт-Артура, що знайшло своє відображення в його творах.
Назва: На войну (Отъ Петербурга до Порт-Артура). Из писемъ съ дороги
Автор: В. І. Немирович-Данченко
Видавець: Санкт-Петербург, 1904, Типографія товариства І. Д. Ситіна
Мова: дореформена російська
Сторінок: 167
довжина 22
ширина 14,5
товщина 1,5
Вага: 0,250 кг
Собор /Олесь Гончар/(Видання 1989 року)
«Як живе сучасна людина, який її духовний світ, як ставиться вона до великих набутків свого народу, до скарбів народної культури, з якими духовними надбаннями йде в свій завтрашній день - все це знаходить художнє відтворення в романі видатного українського радянського письменника. Твір, що й сам став жертвою застійних явищ у суспільстві (після першого видання переслідувався і замовчувався майже двадцять років), спрямований проти духовного браконьєрства й безпам'ятства, кар'єризму й пристосуванства. В романі читач відчує щире вболівання за збереження навколишнього середовища, чистоту людських душ. Книга наснажена духом гуманізму й характерним для нашого часу прагненням людей до інтернаціонального єднання.» (Від видання).
У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім'я шанується в усьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце. Прийшовши до читачів наприкінці шістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховане прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам'ятства, звироднілого кар'єризму і браконьєрства. Офіційні кола сприйняли "Собор" різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності. Після організованих тоталітарним режимом лютих цькувань "Собору" твір було вилучено з бібліотек, книгарень та видавничих планів на довгі двадцять років.
«Олесь Гончар «Собор». Роман
Автор: Олесь Гончар — український та радянський письменник, прозаїк, літературний критик, політик, громадський діяч. Лауреат двох Сталінськіх премій (1948; 1949), Ленінської премії (1964), Державної премії СРСР (1982), кавалер трьох орденів Леніна, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (31.03.1978). Кандидат у члени ЦК КПРС в 1976—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. Народився 3 квітня 1918 р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська. Закінчив семирічку у сусідньому селі, Харківський технікум журналістики. З 1937 р. активно починає друкуватися у періодиці. У 1938 р. вступає до Харківського університету. Приймав участь у війні як сержант-мінометник. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР. У 1963 р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик. У 1959-1971 р. очолював Спілку письменників. Відроджував українську культуру, мову та націю. Помер 16 липня 1995 р.
Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1989
Мова: українська
Сторінок: 269