Новини
Тарас Шевченко. Поеми (Видання 1984 року)
Збірка поем Великого Кобзаря
Славнозвісні поеми, у яких поет зображував життєву долю жінки-страдниці, опоетизувавши її високе душевне благородство та викриваючи гнівно суспільні вади, що викликали страждання жінки, а то й загибель.
«Поеми».
Автор: Тарас Григорович Шевченко. Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 11 років. Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра. В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року. Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». У першому виданні було 8 творів. 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву. 5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника. 31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства. Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. 2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. 10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перепохований в Україні над Дніпром на Чернечій горі (м. Канів).
Ілюстрації Олександра Івахненка. Оформлення Володимира Юрчишина.
Видавництво «Веселка» Київ 1984
Мова: українська
Сторінок: 197
Вибрані твори. Григорій Квітка-Основ’яненко (Видання 1949 року)
Класика українського письменства
Збірка вміщує вибрані твори Григорія Квітки-Основ’яненка, засновника художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.
Зміст:
- Г.Ф.Квітка-Основ'яненко. П.Волинський
Повісті та оповідання:
- Салдатський патрет
- Маруся
- Конотопська відьма
- Козир-дівка
- Сердешна Оксана
Драматичні твори:
- Сватання на Гончарівці
- Шельменко-денщик
«Григорій Квітка-Основ'яненко. Вибрані твори»
Автор: Григорій Квітка-Основ'яненко (1778- 1843), письменник, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози в новій українській літературі. Приблизно 4 роки був послушником Курязького Спасо-Преображенського монастиря. Потім повернувся до світського життя. Служив комісаром з питань провіанту в народному ополченні (1806–1807), був секретарем дворянських зборів, дир. заснованого за його участі Харківського професійного театру (1812), повітовим предводителем дворянства (1817–1828), совісним суддею, головою Харківської палати кримінального суду. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті, членом Товариства антикваріїв Півночі, був одним із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат (1812), Благодійного товариства (1812), Харківської публічної бібліотеки (1838). Наприкінці 1810 – на початку 1820-х років в харківській ("Украинский вестник", "Харьковские известия") та московській ("Вестник Европы") періодиці почав публікувати фейлетони, статті, жартівливі вірші. 1816–1817 разом з Р. Гонорським та Є. Філомафітським видавав перший в Україні журнал "Украинский вестник", був ініціатором видання альманахів "Утренняя звезда" (1833), "Молодик" (1843), першої збірки українських прислів'їв і приказок В. Смирницького "Малоросійські прислів'я і приказки. Зібрані В.М.С." (1843). У 1820-х роках виступив із першими комедіями. Його перу належать також дві книги "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" (1834–1837), низка історичних нарисів, переказів російською мовою ("Головатий" 1839; "Історія театру в Харкові", 1841; "Українці", 1841; "Переказ про Гаркушу", 1842; "Заснування Харкова", 1843 та ін.). Листувався з Т. Шевченком. Кобзар присвятив йому листа "До Основ’яненка", проілюстрував "Знахаря" і "Панну Сотниківну". Найвідоміші твори: "Шельменко-волосний писар" (1829), "Маруся" (1832), "Салдацький патрет" (1833), "Пан Халявський" (1839), "Сердешна Оксана" (1841), "Козир-дівка" (1838), "Ганнуся" (1839), "Конотопська відьма" (1833), "Сватання на Гончарівці" (1835), "Щельменко-денщик" (1838, всі три – екранізовані). Його твори перекладалися польською та болгарською мовами, 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою "Сердешну Оксану". Творчість Г. Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. (Матеріали е-Бібліотеки "Україніка")
«Державне видавництво художньої літератури», Київ, 1949
Мова: українська та російська
Сторінок: 342
Русская историческая лексикология /Бархударов С.Г./ (Видання 1968 року)
Подані статті присвячені питанням розвитку російської та слов'янської лексики переважно до XVIII ст. Висвітлюється становлення низки важливих пластів словникового складу російської мови, її структурних розрядів, характеризуються деякі значні пам'ятки вітчизняної писемності, типи вживання слів. Розділ збірки займають етюди з історії окремих слів. Вперше публікуються роботи акад. С.П.Обнорського та акад. Б.М.Ляпунова з слов'янської історичної лексикології.
«Русская историческая лексикология». (Російська історична лексикологія).
Редактор: Бархударов С.Г.
Видавництво: «Наука» 1968
Мова: російська
Сторінок: 261
Розміри, см.:
Довжина 21,5
ширина 14
товщина 1
вага 0,288 кг
Миргородщина козацька і гоголівська. Людмила Розсоха (2009)
Краєзнавчі нариси з історії миргородського козацтва 17-18 ст. та родоводу, життя, творчості Гоголя від відомої миргородської краєзнавиці Людмили Розсохи.
Для всіх, хто цікавиться козацьким минулим Миргородщини та життям Гоголя і його родини в Україні.
Миргородщина козацька і гоголівська
Авторка: Людмила Розсоха
Рік: 2009
Сторінок: 396
Облога Буші /Михайло Старицький/
"Облога Буші" — це історична повість українського письменника Михайла Старицького, яка вперше була опублікована у 1891 році. Цей твір належить до жанру історичної прози й описує події Хмельниччини — одного з найважливіших періодів в історії України, коли українські козаки боролися за незалежність від польської шляхти.
Повість зосереджена на облозі містечка Буша, яке було захоплене польськими військами під час повстання Богдана Хмельницького у 1654 році.
Твори в 2 томах /Марко Черемшина/ Видання 1974 року
Народолюбство, чи, точніше, "мужиколюбство", Марка Черемшини спиралося на почуття приналежності до трудящого селянства, на всеосяжне розуміння його психології, духовного світу, на вищою мірою гуманістичне усвідомлення обов'язку оплатити хоч частково борг трудівникам землі, що своєю кривавою працею, насущним хлібом годували усе суспільство. Саме ці ідейно-політичні, морально-етичні, а водночас і естетичні засади становлять сутність, серцевину творчості Марка Черемшини. Вони зумовили й особливості його реалізму, основою якого є правда народного життя, освітлена через «магічне шкло» психології типових образів представників різних прошарків гуцульського села на межі XIX і ХХ ст.
З фотоілюстраціями.
Том 1: Карби
Село за війни
Верховина
Парасочка
Том 2: Оповідання
Посвяти В. Стефанику
Поезії
Переклади
Критика
Спогади
Листи
Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской епархіи. Церкви и приходы прошедшаго XVIII столѣтія. Феодосій Макаревскій (Репринт 2000 року)
Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской епархіи. Церкви и приходы прошедшаго XVIII столѣтія.
Феодосій Макаревскій
Видавництво “Дніпрокнига”,
Рік видання: 2000 (перевидання 1880)
Мова: російська, українська
Стан: є сліди користування.
Фундаментальна робота 19-го століття, яка висвітлює як загальну історію християнства в Катеринославській губернії, так і історію окремих парафій єпархії в 18 ст. (фактично короткою історією найстарших першопоселень краю).
Катеринославська губернія займала величезний простір Українського Півдня — частини сучасних Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Луганської областей.
Першопублікація доповнена сучасною вступною статтею.
Durer (Шедеври мистецтва великих живописців: №33 – Дюрер, франзуцьке видання 1967 року)
Альбом робіт французького живописця
Альбом серії «Шедеври мистецтва великих живописців» присвячений роботам німецького живописця Північного Відродження Альбрехта Дюрера (нім. Albrecht Durer, 1471--1528). Визнаний найбільшим європейським майстром ксилографії, що підняв її на рівень справжнього мистецтва. Перший теоретик мистецтва серед північноєвропейських художників, автор практичного керівництва з образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва німецькою мовою, що пропагував необхідність різнобічного розвитку художників.
«Chefs-d'oeuvre de l'art grands peintres n°33: Durer» (Шедеври мистецтва великих живописців: №33- Дюрер, Альбом)
Видавництво: Hachette, Франція, 1967
Мова: французька
Михайло Коцюбинський. Твори в 3 томах (Видання 1979 року)
До першого тому збірки творів М.Коцюбинського ввійшли повісті та оповідання «На віру», «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», «Ціповяз», «Маленький грішник», «Посол від чорного царя», «По-людському», нарис «В путах шайтана» та інші.
До другого тому ввійшли оповідання, які написані в 1901-1909 рр. «Дорогою ціною», «Лялечка», «Він іде!», «Сміх», «Цвіт яблун»і, «Intermezzo».
До третього тому збірки ввійшли художні твори написані в 1910-1912 рр «Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Сон», «Коні не винні», а також вибрані статті та листи письменника.
Автор: Михайло Михайлович Коцюбинський. Народився 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія. Навчався в Барській початковій школі (1875 — 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись. У 1885 р. увійшов до підпільної “Молодої громади”, за що був притягнутий до судової відповідальності. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором. 1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму. У 1892 році М.Коцюбинский увійшов до таємної спілки Братство тарасівців. Коцюбинський був одним з ініціаторів створення товариства “Просвіта". Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь». 1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти. Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові, де і похований.
Видавництво художньої літератури «Дніпро» Київ 1979
Мова: українська
Сторінок: 1 том – 310, 2 том – 281, 3 том - 353
Лексикон словенороський Памви Беринди (Наукове видання 1961 року)
Пам’ятки української мови XVII ст.
«Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом.
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
«Лексикон словенороський Памви Беринди»
Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961
Мова: українська
Сторінок: 271
Київ. Статті-довідки (Наукове видання 1948 року)
Історичний путівник по Києву. У книзі "Київ. Статті-довідки" містяться публікації науковців К. Воблія, М. Ткаченка, М. Супруненка, К. Дубини та О. Власова про минуле Києва: природу, економіку, населення. Також у цьому виданні, попри певне ідеологічне навантаження, є цінна інформація про історію Києва у часи Жовтневої революції та за німецької окупації. У книзі можна знайти й опис майбутнього Києва, а також опис історичних пам'яток міста.
Зміст
- К. Воблий - Природа, економіка, населення - 5
- М. Ткаченко - Минуле Києва - 8
- М. Супруненко - Київ у Великій Жовтневій соціалістичній революції, в громадянській війні й соціалістичному будівництві - 45
- К. Дубина - Київ за німецької окупації - 72
- О. Власов - Майбутній Київ - 92
- Історичні пам'ятки Києва - 101
- Довідки - 127
Назва: Київ. Статті-довідки
Автор: Костянтин Григорович Воблий (1876–1947) – фундатор української економіко-географічної школи, український учений-економіст і географ, доктор політичної економії та статистики.
Микола Михайлович Ткаченко (псевдоніми — Микола Михайленко, 1893 — 1965 — історик, археограф, архівіст, джерелознавець, літературознавець, доктор історичних наук.
Микола Іванович Супруненко (1900 — 1984) — український історик, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент і дійсний член АН УРСР.
Кузьма Кіндратович Дубина (1906 — 1967) — український історик, дослідник історії України періоду радянсько-німецької війни, професор, доктор історичних наук, Заслужений діяч науки УРСР.
Рік: 1948
Київ, Українське видавництво політичної літератури
Сторінок: 140
Розміри,см.:
довжина 17
ширина 14
товщина 1
Вага: 0,170 кг
Київ і околиці /Т. Доценко, М. Лябах/ (Мистецьке видання 1998 року)
Унікальний фотоальбом із видами Києва. Видання присвячено величній столиці нашої країни - Києву, як символу духовної сили і краси нашого народу. У альбомі містяться якісні фотографії міста, зокрема, річки Дніпра, красивої природи та відомих історичних пам'яток. Також у виданні є детальний опис усіх фото з екскурсом в історію та паралельний переклад тексту на англійську мову.
Видання - для усіх любителів якісних фотоальбомів, зокрема, тих, кому подобається історія та прекрасні види міста Києва.
Назва: Київ і околиці.
Рік: 1998
Київ, "Київський дім"
Мова: українська, англійська
Сторінок: 160
довжина 21,5
ширина 21,5
товщина 1
Вага: 0,550 кг