Новини
Тарас Шевченко. Поеми (Видання 1984 року)
2800 грн.
Збірка поем Великого Кобзаря
Славнозвісні поеми, у яких поет зображував життєву долю жінки-страдниці, опоетизувавши її високе душевне благородство та викриваючи гнівно суспільні вади, що викликали страждання жінки, а то й загибель.
«Поеми».
Автор: Тарас Григорович Шевченко. Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 11 років. Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра. В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року. Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». У першому виданні було 8 творів. 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву. 5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника. 31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства. Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. 2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. 10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перепохований в Україні над Дніпром на Чернечій горі (м. Канів).
Ілюстрації Олександра Івахненка. Оформлення Володимира Юрчишина.
Видавництво «Веселка» Київ 1984
Мова: українська
Сторінок: 197
Petrus Christus (Шедеври мистецтва, великі художники n°126: Петрус Крістус. Французьке видання 1968 року)
4200 грн.
Альбом робіт фламандського живописця Петруса Крістуса
Альбом серії «Шедеври мистецтва великих живописців» присвячений роботам Петруса Крістуса.
Петрус Крістус (нід. Petrus Christus) (1410/1420 — 1475/1476) — фламандський художник, працював у Брюгге з 1444 року. Також згадується під ім'ям Пітер Крістофсен. Петрус Крістус був учнем Яна ван Ейка, на стиль Крістуса крім вчителя вплинули художники Рогір ван дер Вейден і Робер Кампен. Петрус успадкував майстерню Ван Ейка після його смерті в 1441 році й справив значний вплив на інших майстрів Брюггської школи — Дірка Баутса і Гертгена той Сінт-Янса. У полотнах на релігійні теми Крістус не зумів досягти рівня Ван Ейка, однак портрети пензля Крістуса відомі завдяки характерно проробленим деталям.
«Chefs-d'oeuvre de l'art grands peintres n°126: Petrus Christus» (Шедеври мистецтва, великі художники n°126: Петрус Крістус)
Видавництво: Hachette, Франція, 1968
Мова: французька
Correnti contemporanee della pittura inglese (Сучасні течії англійського живопису. Італійське видання 1970 року)
4800 грн.
Англійська художня культура
«Реконструкція перипетій сучасних течій в англійському живописі, яку коротко пропонує цей том, обов'язково слідує своїй власній особливій перспективі, яка стає все більш насиченою і прискореною, аж до складності останніх десятиліть, особливо останнього, коли англійська присутність в європейському контексті нових досліджень пропонує численні капітальні і цілком характерні епізоди.»
«Correnti contemporanee della pittura inglese»
Автор: Enrico Crispolti
Видавництво: Fratelli Fabbri Мілан 1970
Мова: італійська
Сторінок: 100
Лексикон словенороський Памви Беринди (Наукове видання 1961 року)
2400 грн.
Пам’ятки української мови XVII ст.
«Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом.
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
«Лексикон словенороський Памви Беринди»
Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961
Мова: українська
Сторінок: 271