Книжка Майстра Слова віртуозного стиліста Василя Петровича Горленка, написана майже 100 років тому Репринтне відтворення видання 1898 року. Серія книжкових пам’яток «Українські пропілеї». По програмі українознавчих досліджень, фінансується за рахунок благодійницьких пожертв українських громад США та Канади Зміст: - Родина Гоголя - Із історії южнорускаго общества начала XIX века - Киев в 1799 году - Шевченко -- живописец и гравер - Две поездки с Н.И.Костомаровым - Україна в изображениях французов - M.M. Макаровский - Г.О.Квитка - Аполлоновы житницы - Захолустье - Заветы деревни «Південноруські образи та портрети» Автор: Василь Петрович Горленко (1853-1907) Видавництво Київ - 1993 Мова дореформена російська Сторінок 232

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271

Перевагою монографії В. А. Голобуцького є докладний історіографічний аналіз попередніх робіт з цієї теми. Розглядаються концепції польсько-шляхетських авторів, українських старшинських літописців, російських та українських дворянських істориків XVIII ст., які прагнули пояснити історію козацтва відповідно до своїх, станових інтересів. Автор критикує ідеологів українського націоналізму (М. Грушевського та ін.). Монографія В. А. Голобуцького заснована на великому колі джерел. Виняткову цінність серед них представляє унікальний фонд Коша Запорізької Січі, який зберігається в ЦДІА УРСР і ніким ще не використаний з такою повнотою, як це зроблено автором. Переконливо показано у книзі різке посилення антифеодальної боротьби на Запоріжжі 1773 – 1775 років. Козаки здійснили напад на царські війська, що рухалися з Дунаю на Волгу проти загонів Є. І. Пугачова, і автор справедливо пов'язує з цим фактом ліквідацію у червні 1775 р. Нової Січі урядом Катерини II.