Новини
Вибрані твори /Іван Франко/ (Видання 1977 року)
Твори великого Каменяра.
До цієї збірки входять історична повість «Захар Беркут» та ряд літературно-критичних праць, знайомство з якими передбачає програма середньої школи. Книга містить високі зразки художньої творчості та науково-естетичної думки великого Каменяра.
«Іван Франко. Вибрані твори»
Автор: Іван Якович Франко (1856-1916) – великий український письменник, один з будівничих нової української нації. Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі в Східній Галичині в родині селянина-коваля. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867). У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію. Восени 1875 р. став студентом філософського факультету Львівського університету. Перші літературні твори — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) були надруковані в студентському часописі «Друг». Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. У 1880 р. вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. У 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло». В травні 1886 р. взяв з Ольгою Хоружинською шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. У 1888 р. деякий час працював у часописі «Правда». Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. У 1890 р. за підтримки М. Драгоманова стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії. З 1908 р. стан здоров’я значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Помер 28 травня 1916 р. у Львові.
Видавництво: «Каменяр», Львів, 1977
Мова: українська
Сторінок: 252
Весільні пісні у двох книгах (Наукове видання 1982 року)
Книга з українського музичного фольклору. Книга "Весільні пісні у двох книгах" із серії "Українська народна творчість" - перше в історії української фольклористики видання з весільними піснями з усієї території України без опису обряду, але здебільшого з мелодіями. Переважна більшість весільних пісень, які містяться у виданнях, були опубліковані вперше. У першій книзі - матеріали та пісні, зібрані у регіонах Полісся, Наддніпрянщини, Слобожанщини та степової України. У другій книзі - композиції Волині, Поділля, Буковини, Прикарпаття та Закарпаття.
Видання сподобається філологам, етнографам, історикам, музикознавцям та всім шанувальникам української народної творчості.
Книга унікальна тим, що в ній, поряд з текстами пісень, міститься багато нот весільних композицій. А це означає, що музиканти сучасності мають чудову нагоду спробувати відтворити ці давні - рідкісні та традиційні пісні.
Видання має суперобкладинку та наприкінці другої книги є помітка, зроблена олівцем.
Назва: Весільні пісні у двох книгах
Автор: упорядники: Марія Митрофанівна Шубравська (1933 — 1994) — українська фольклористка, дослідниця українських народних і весільних пісень, народних обрядів, а також життя та творчості Д. Яворницького.
Анатолій Іванович Іваницький (нар. 1936) — український музикознавець, дослідник українського музичного фольклору, професор, доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії наук України.
Наталія Анатоліївна Бучель (1952 — 2020) — співачка, композитор, автор пісень, заслужена артистка України.
Рік: 1982
Київ, "Наукова думка"
Сторінок: 679 та 870
Розміри,см.:
довжина 22,5
ширина 15,5
товщина 9
Вага: 1,815 кг
Очерки поэтического стиля древней Руси. В.П.Адрианова-Перетц (Наукове видання 1947 року)
Літературознавство про історичну тематику у давньоруській літературі.
"Твердження національної своєрідності культури давньої Русі одне з найважливіших важливих досягнень радянської історичної науки. Працями акад. А. С. Орлова, акад. Б. Д. Грекова, акад. І. Е. Грабаря, акад. С. П. Обнорського, проф. М. М. Вороніна, Д. С. Лихачова та інших радянських вчених рішуче спростовано уявлення про несамостійне, наслідувальний характер російського образотворчого мистецтва, літератури до літературної мови? 1-XVII ст. Дослідження розкрили глибокі народні витоки культури російського середньовіччя і показали, що засвоєння культурного досвіду народів, що стикалися з Російською державою, було творчим, і напрям цього засвоєння визначався тим місцевим, „своєземним” ґрунтом, де воно відбувалося. Радянське літературознавство переконливо довело, що історична тематика зайняла у давньоруській літературі у перших її кроків панівне місце і що у художньому втіленні саме цієї тематики зароджувалися і зміцнювалися ті якості російської літератури, які підтримують єдність російського літературного процесу на всьому його протязі, народність, реалізм зображення та висока виразність літературної мови." (з оригінальної передмови).
"Очерки поэтического стиля древней Руси".
Автор: В.П.Адрианова-Перетц
Видавництво Академії наук СРСР Москва - Ленінград 1947
Мова російська
Сторінок 188
Лексикон словенороський Памви Беринди (Наукове видання 1961 року)
Пам’ятки української мови XVII ст.
«Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом.
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
«Лексикон словенороський Памви Беринди»
Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961
Мова: українська
Сторінок: 271
Соя /Христо Горанов/ (Болгарське видання 1978 року)
Книга для спеціалістів сільського господарства рослинницького профілю.
«Книга написана на основі багатого експериментального матеріалу, оригінальних даних польових досліджень у нашій країні та літературних даних за кордоном. Розглянуто основні питання: історія та походження класифікації; ботанічні та біологічні особливості сої; хімічний склад, розвиток і у вашій країні, з результатами інтродукції та селекції; сортовий склад і насінництво. Широко розроблені питання технології вирощування сої, програмування виробництва, а також питання використання в різних сферах промисловості – харчовій, кормовій і технічній. Здійснено цикл наукових досліджень, промислового виробництва та використання. Книга розрахована на спеціалістів сільського господарства, виробничників і науковців, спеціалістів харчової та комбікормової промисловості, а також на широке коло осіб.»
«Соя»
Редактор: Христо Горанов
Видавництво: «ЗЕМИЗДАТ», Софія, 1978
Мова: болгарська
Сторінок: 197
Очерки, воспоминания. материалы. Вавилов Н. И. (Наукова книга 1987 року)
Видання з серії, присвяченої 100-річчю з дня народження академіка М.І. Вавилова, який загинув в часи сталінських репресій.
В книзі зібрано статті, нариси, архівні матеріали про життя і наукову творчість Вавилова.
Зміст
- Великий ученый
- Человек, гражданин, ученый
-- Детство, студенческие годы
-- Саратовский период
-- Во Всесоюзном институте растениеводства
-- Путешествия и работа в филиалах и отделения ВИРа
-- В Институте генетики АН СССР
-- Президент Географического общества
-- Штрихи к портрету
- Иностранные ученые о Вавилове
- Документы о научной деятельности
Очерки, воспоминания. материалы
Автор: Микола Іванович Вавилов (1887-1943)
Рік: 1987
Мова російська
Сторінок: 488
Українська радянська скульптура (Видання 1957 року)
Киев во второй половине XVII века. Г.В. Алферова. В.А. Харламов (Історично-архітектурний нарис 1982 року)
Історично-архітектурний нарис про місто Київ кінця 17 століття. Книга вийшла під юбілейне святкування 1500 ліття міста.
Основні теми книги: план Києва 1695 року, верхнє мале місто, верхнє велике місто, михайлівське відділення, печерське містечко, нижнє місто - Поділ, реконструкція планування Києва кінця 17 ст. за матеріалами плана Ушакова 1695 року
Для всіх, кому цікава історія столиці України.
Киев во второй половине XVII века.
Автори: Алферова, Харламов
Київ 1982 Наукова думка
Сторінок: 160
Мова російська
Відсутня суперобкладинка і карти
Соя. Сборник статей (Видання 1963 року)
Практика вирощування сої у Радянському Союзі.
Серед рослин, багатих на білок, їй за поширеністю належить перше місце.
Зміст:
- Соя на Далекому Сході
- Соя в Казахстані, Киргизії та Західному Сибіру
- Соя на Кавказі
- Соя в Україні та в Молдавії
- Соя в інших районах СРСР
«Соя. Сборник статей»
Видавництво «Издательство сельсхозяйственной литературы, журналов и плакатов» 1963
Мова російська
Сторінок 333
Пражская культура Поднестровья (по материалам поселений у с. Рашков). Баран В.Д. (Наукова книга 1988 року)
На матеріалах поселення Рашків ІІ та ІІІ дається характеристика слов'янських пам'яток V-VII ст. Подністров'я.
Розглядаються проблеми їх складання, хронології та періодизації. Вичерпні польові дослідження дозволяють всебічно вивчити характер слов'янського села як історичного явища ранньосередньовічного суспільства.
Пражская культура Поднестровья (по материалам поселений у с. Рашков)
Автор: Баран В.Д.
Київ 1988 Наукова думка
Сторінок: 153
Мова: російська
Більша книжка. Т.Шевченко (Видання 1963 року)
Автографи поезій Т.Шевченка 1847-1860 рр. Факсимільне видання
Цей рукописний збірник Тарас Григорович Шевченко почав складати у лютому 1858 року в нижньому Новгороді, повертаючись із заслання і чекаючи дозволу на в'їзд до столиці. Роботу цю поет продовжив у Москві і в Петербурзі. Останній запис зроблено 5 грудня 1860 року. Раніше написані твори 1847-1850 років Тарас Григорович не просто переписував, а редагував, деякі ґрунтовно переробив. Це надає збірникові особливості цінності. В оригіналі, що зберігаються в рукописному відділі інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР, збірник відкривається сторінкою, на якій рукою Шевченка старанно виведено «Поезія Тараса Шевченка», а нижче «1847г.» В шевченкознавстві за цим збірником закріпилася назва «Більше книжка», під якою він оце і відтворюється без змін. Збірнику передує вступна стаття члена-кореспондента АН УРСР доктора філологічних наук Є.С. Шабліовського
«Більша книжка»
Автор: Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) Видатний український поет, художник, громадський діяч, перекладач, автор Кобзаря, співробітник Київської Археологічної комісії, академік гравірування (1860). Народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.
Видавництво Академії наук Української РСР 1963
Мова українська
Сторінок 328
Історія України-Русі /М. М. Аркас/ (Наукове видання 1990 року)
Інший варіант книги:
Історія України-Русі /Микола Аркас/
Класичне історичне видання. "Історія України-Русі" визначного митця та громадського діяча М. М. Аркаса - велика історіографічна пам’ятка початку ХХ століття. Праця була задумана у 1901 році як нарис для навчання онука автора, та, зрештою, вона перетворилася на змістовну та глибоку розвідку з історії України. Мета Аркаса при створенні цієї книги – викласти українську історію у найдоступнішій формі, зрозумілій навіть непідготовленому читачеві. "Історія України-Русі" Аркаса має проукраїнську спрямованість. Книгу написано з позиції народницького напряму, який виходить із того, що творцем історії є народ, а не держава. Видання широко проілюстроване і містить мапи.
Вивчення та розуміння історії України у наш час війни з російським агресором є надзвичайно актуальним. А це видання вартує того, щоб опинитися у вашій домашній бібліотеці.
Назва: Історія України-Русі
Автор: Микола Миколайович Аркас (1853 - 1909) – український композитор, письменник, історик та культурний діяч. Один із засновників і голова «Просвіти» в Миколаєві та народної школи з українською мовою викладання. Автор праці «Історія України-Русі» та першої української опери «Катерина» за мотивами поеми Тараса Шевченка.
Рік: 1990
Київ, Вища школа
Сторінок: 395
Розміри,см.:
довжина 24
ширина 17,5
товщина 2,4
Вага: 0,730 кг