Перше в Україні перевидання праці о. Ісидора Нагаєвського, що вийшла 1989 року в Українському Католицькому Університеті ім. св. Климента в Римі. Автор - капелан дивізії "Галичина" у 1943-44 роках (відомий своїми "Спогадами польового духовника"), згодом - військовополонений в англо-американських таборах, що наклало відзнаку на його погляди та історичні штудії. Від 1953 р. — професор Українського Вільного Університету в м. Мюнхен. Книга доктора Ісидора Нагаєвського, написана в еміграції, висвітлює події в Україні часів Центральної ради, Гетьманату, Директорії (1917-1921 рр.). На основі документів, свідчень сучасників, на тлі тогочасних подій в Європі автор розгортає картину боротьби за державність України в усій її складності і суперечливості.

КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС – більша за обсягом частина рукописного збірника, відомого як Іпатіївський літопис, що міститься між "Повістю временних літ" і Галицько-Волинським літописом і охоплює події від 1117 до 1198. Книга присвячена вивченню мови і стилю київського літопису – історичної та літературної пам'ятки XII ст. Виявляються і аналізуються його складові частини, визначаються джерела. Такий підхід до вивчення літописної мови конкретизує уявлення про невідомих давньоруських письменників XII ст., що володіли нормами давньоруського мови, про редакторі і укладача пам'ятника, внесшем в нього елементи книжної мови. Матеріали дослідження можуть бути використані для вирішення проблеми функціонального співвідношення місцевої давньоруської і близькоспорідненої, але привнесеної ззовні старослов'янської мови. Киевская летопись. Состав и источники в лингвистическом освещении. Автор: В.Ю. Франчук Київ 1986 Наукова думка Сторінок: 181 Мова російська Зміст Глава 1 Особенности языка текстов составителя и редактора Киевской летописи Глава 2 Новые тенденцыии в древнерусском летописании 12 в. Глава 3 Древнерусская дипломатия 11-12 вв. в лингвистическом аспекте

Авторка: Руслана Демчук Рік: 2014 Кількість сторінок: 236 Національний дискурс і тема етнокультурної ідентичності набули неочікуваної актуальності після розпаду таких державних утворень, як СРСР, Югославія, фактично Грузія та Молдова. Анексія Криму й наміри розчленувати Україну зробили зазначену проблематику життєво важливою. Усталені поняття гуманітаристики щодо природності/еволюційності певних ідентифікаційних феноменів нині потребують кореляції або перегляду. Зокрема, Україна запропонувала відмінну від Росії модель соціального існування у контексті східноєвропейського простору, зумовлену як історико-культурною компонентою, так і специфічною самоідентифікацією індивідуумів. У монографії розглянуто формування української ідентичності у ракурсі репрезентативних міфологем з актуалізацією концептів "ієротопія", "храмова свідомість", "мнемотоп", "крипторелігійна поведінка", "ностальгічний міф" тощо.