Новини
Твори в 7 томах. Іван ЛЕ (Збірка художньої літератури 1982 року)
Збірка творів класика української літератури 20-го століття Івана Ле.
"... все своє життя йшов з народом, творив в ім'я народу, оспівував його героїчне минуле, стверджував красу і багатство духовного світу..." (з передмови)
"Професор Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), який більшу частину свого життя прожив у еміграції і великими симпатіями до радянської влади не відрізнявся, в своїй “Історії української літературної мови” стверджував, що значну роль у завершенні формування сучасної української літературної мови відіграли українські письменники доби радянської українізації (першої третини ХХ століття).
До цих письменників безумовно належить й Іван Ле, який за своє життя видав більше 50 книг зі своїми творами, переважну більшість яких було написано українською мовою."
Твори в 7 томах.
автор: Іван ЛЕ (Іван Леонтійович Мойся, 1895-1978)
Синагоги Екатеринослава. О. Лошак, В. Старостин
Синагоги Екатеринослава. Олександра Лошак, В. Старостин
В книзі розглянута історія релігійних об'єктів єврейської громади міста Катеринослава (Дніпро) від її виникнення в 18 столітті до ліквідації "старих синагог" в 1941 році.
Кожному з них посвячений окремий нарис з визначенням дат заснування та ліквідації, історії будівель та інституцій, виявленням пов'язаних з ними осіб.
Автори: В. Лошак, В. Старостин
Рік: 2019
Кількість сторінок: 320
Мова: російська
Оповідання /А. Тесленко/ (Видання 1986 року)
У книзі представлено 20 оповідань і 1-у повість Архипа Тесленка (1892-1911).
Художній спадок чи наймолодшого українського письменника відтворює нужденне і безправне життя українського селянства під гнітом Російської імперії початку ХХ ст. Літературні твори «перейняті безнадійним сумом, але й глибокої життєвої правди» (Українська мала енциклопедія). Літературознавці вважають найкращим мистецьким зразком А.Тесленка повість «Страчене життя». Особливо зворушливими і драматичними є оповідання останніх років, коли він чув подих смерті («Прощай життя», «Що б з мене було»). Книга містить ілюстрації художника Василя Євдокименка. Вступна стаття Віктора Костюченка.
Тесленко Архип – український письменник з Полтавщини. Організував драматичний гурток у рідному селі Харківці, ставив п’єси Т.Шевченка, М.Кропивницького та ін. За національно-просвітницьку діяльність був ув'язнений і провів два роки у російських тюрмах (1906-1908). Повернувся тяжко хворим і невдовзі помер. Він належить до «фундаторів нового літературно-мистецького стилю, який репрезентували Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник» (В.Костюченко).
Назва: Оповідання
Автор: Архип Тесленко
Рік і місце видання: 1985, Київ, Видавництво художньої літератури "Дніпро"
Сторінок: 317
Мова: українська
довжина 18,5
ширина 11
товщина 1,5
Вага: 0,280 кг
Гайдамацький рух на Україні XVIII ст. (букіністика)
Гайдамацький рух на Україні XVIII ст.
збірник документів
Рік видання: 1970
Видавництво: Наукова думка
Упорядники: І.Л. Бутич, М.І. Бутич, О.А. Купчинський, Л.А. Проценко, В.Д. Чунтулова
Під редакцією І.Л. Бутича та Ф.П. Шевченка
Класичний збірник документів з історії України 18 століття.
У збірнику вміщені документи за 1717-1775 роки, які висвітлюють гайдамацьких рух на землях України в усіх його форматах та проявах. Значна частина документів стосується повстання 1768 року.
Літургійне шитво України XVII-XVIII ст. Іконографія, типологія, стилістика/Тетяна Кара-Васильєва/(Видання 1996 року)
Перше ґрунтовне дослідження українського літургійного шитва XVII-XVIII ст.
Монографія Тетяни Кара-Васильєвої представляє унікальне та всебічне дослідження українського літургійного шитва періоду XVII-XVIII ст. Це перша праця, яка вводить у науковий обіг такий широкий спектр зразків цього виду сакрального мистецтва.
Авторка розглядає літургійне шитво як оригінальний вид образотворчого мистецтва, що розвивався у тісному взаємозв'язку з іконописом, стінописом та гравюрою. Дослідження демонструє, що ці види мистецтва були об'єднані не лише технічно та стилістично, але й спільним ідейним підґрунтям, яким слугувало богослов'я.
Праця Т. Кара-Васильєвої є важливим внеском у вивчення української культурної спадщини, розкриваючи маловідомий аспект сакрального мистецтва України. Вона буде корисною для мистецтвознавців, істориків, етнографів, релігієзнавців та всіх, хто цікавиться українською культурою та історією.
Пан Халявский Квитка Основьяненко (Видання 1950 року)
Історично-побутовий роман
«Пан Халявський» — історично-побутовий роман Григорія Квітки-Основ'яненка, написаний російською мовою. Подає знущально-критичний розріз повсякденного побуту принаймні трьох поколінь українських поміщиків кінця XVIII — початку XIX століть. Роман побудований на спогадах Трохима Мироновича Халявського про найцікавіші, на його погляд, пригоди свого життя. У творі етнографічно точно відтворено особливості тогочасного побуту, зокрема є детальний опис пригощання полковника-благодійника, становище жінки, дворової прислуги та ставлення до неї поміщиків, ознаки розкладу помісного дворянства, визначені соціальною суттю стану та умовами паразитичного побуту.
«Пан Халявский»
Автор: Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (Григорій Федорович Квітка) (1778-1843) – основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Його вважають батьком української прози. Народився у слободі Основа біля Харкова у дворянській родині. Здобув домашню освіту. Згодом навчався у Курязькій монастирській школі. У 1793 році як дворянин був зарахований на військову службу. В 1796—1797 числився ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. У відставку пішов у чині капітана. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. В 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838) (сам збирав кошти на її відкриття). Відредагував та опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Українскій Вістникъ» та “Харьковский демокрит”. Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту. З 1827 р. почав писати прозу і драматургію. Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р. У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника. Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.
Державне видавництво художньої літератури 1950
Мова: російська
Сторінок: 227
Українська література XVIII ст. (Видання класичної літератури 1983 року)
Класичне видання української класики від "Наукової думки".
"Письменство 18 ст. - важливий етап у багатовіковій історії українського народу. Продовжуючи давню традицію, воно водночас вступає у нову епоху свого розвитку, вивільняється з тенет церковно-релігійної ідеології, утверджується як література світська, виробляючи ті художні форми і засоби їх вираження, які могла використати нова література в процесі свого становлення. Як одна із форм художнього освоєння дійсності література 18 ст. нерозривно пов'язана з тогочасною історією України." (з передмови).
Феофан Прокопович, Семен Климовський, Стефан Яворський, Ілля Бачинський, Гнат Бузановський, Митрофан Довгалевський, Павло Конюскевич, Георгій Кониський, Ігнатій Максимович, Олександр Падальський, Левицький, Григорій, Іван Пашковський, Федір Кастевич, Яків Семержинський, Василь Пашковський, Іоанн, Антон Головатий, Юліан Добриловський, Іван Пастелій, Іван Некрашевич, Семен Дівович, Василь Григорович-Барський, Ілля Турчиновський та інші.
Українська література XVIII ст.
Поетичні, драматичні, прозові твори.
Київ 1983 Наукова думка
Сторінок: 693
Прикладное искусство Византии IX-XII вв. Очерки. Банк А.В. (Наукове видання 1978 року)
У книзі розповідається про візантійську художню творчість IX-XII століть, основні тенденції її розвитку. Наведено цікаві відомості про вироби зі срібла, дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, слонової кістки тощо. У книзі 130 ілюстрацій.
У цій книзі зроблено спробу підбити деякі підсумки проведеної роботи, побудованої на основі вивчення перш за все матеріалів, що зберігаються в музеях СРСР, та широкого залучення пам'яток із зарубіжних колекцій. Зосередивши всю увагу тому періоді, який представляє квінтесенцію візантійської художньої творчості,— на IX—XII ст., автор вважав за необхідне вставити в дослідження розділ про основні тенденції у розвитку візантійського прикладного мистецтва IV—VII ст. Без такого розділу важко визначити специфіку наступного часу, те загальне та особливе, що відрізняє епоху класичного візантійського прикладного мистецтва. Як згадувалося на початку вступу, відсутність конкретного матеріалу перешкоджає можливості характеризувати малі форми мистецтва іконоборчого часу.
Центральне місце у книзі займають розділи, присвячені художнім виробам із металу та каменю. Багато з цих творів були опубліковані раніше (з суперечливими датуваннями), але, за винятком пам'яток гліптики, вони, по суті, не були об'єктом дослідження, причому найменш вивчені стеатити. Поряд з унікальними творами в книзі розглядаються й такі, які займають проміжне місце між «високим» і «масовим» мистецтвом.
Прикладное искусство Византии IX-XII вв.
Серия Культура народов Востока. Материалы и исследования.
Авторка: Банк Аліса Володимирівна (1906-1984), ця книга є її докторською дисертацією.
Рік: 1978
Мова: російська
Українська декоративна різьба /Драган М.Д./ (Наукове видання 1970 року)
Українське народне мистецтво.
У книзі широко представлена творчість українських сницарів-різьбярів, яка міцно зв`язана з традиціями народного мистецтва і водночас – із здобутками світової художньої культури. Видання ілюстроване зразками декоративної різьби, що стали вже унікальними. Багато з цих пам`яток і сьогодні вражає нас вишуканою завершеністю композиційного рішення, майстерністю технічного виконання, невичерпною розмаїтістю варіантів декоративних мотивів. Книга стане в пригоді мистецтвознавцям, художникам, усім, хто любить українське народне мистецтво.
«Українська декоративна різьба»
Автор: Михайло Дмитрович Драган (1899-1952) – український мистецтвознавець. Працюючи багато років у львівських музеях, він обійшов з фотоапаратом майже всю Галичину і зібрав чимало цінних матеріалів з історії українського мистецтва.
Видавництво: «Наукова думка», Київ, 1970
Мова: українська
Сторінок: 201
Научное наследство. Том второй (Антикварне видання 1951 року)
Унікальне видання про відомих науковців. У другому томі "Научного наследства" містяться матеріали з історії науки. У виданні є цікаві матеріали, які висвітлюють казанський період життя та діяльності відомого хіміка О. М. Бутлерова, зокрема, його боротьбу за пріоритет у відкритті теорії будови органічних речовин. Також у цьому томі містяться унікальні матеріали, які стосуються великого хіміка Д. І. Менделєєва, відомого кристалографа Є. С. Федорова та фізика М. О. Умова. Великий розділ тому присвячено біології. Зокрема, читач зможе познайомитися з листами та документами з архіву професора О. М. Шумлянського, праці якого ще наприкінці XVIII століття були в основі світової гістології. Також у цьому томі міститься цінна дисертація відомого вченого-еволюціоніста О. А. Каверзнєва. Вагоме місце у виданні належить матеріалам, які висвітлюють наукове надбання видатного професора-біолога К. Ф. Рульє, а також фізіолога та психолога І. М. Сєченова та інших видатних науковців.
Видання зацікавить науковців, істориків та тих, хто захоплюється цінними раритетними працями. \
Назва: Научное наследство. Том второй.
Рік: 1951
Москва
Издательство Академии наук СССР
Сторінок: 1103
довжина 26
ширина 18
товщина 6,5
Вага: 2,240 кг
Присутні відбитки печаток неіснуючих бібліотек.
Лексикон словенороський Памви Беринди (Наукове видання 1961 року)
Пам’ятки української мови XVII ст.
«Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом.
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
«Лексикон словенороський Памви Беринди»
Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961
Мова: українська
Сторінок: 271
Твори. Юрій ЯНОВСЬКИЙ (Видання класичної літератури 1984 року)
Класичне видання української класики від "Наукової думки".
"Літературному поколінню, до якого належав Ю. Яновський, випало йти незвіданими шляхами, відкривати нові теми, творити образи нощк людей і шукати для цього відповідних художніх форм. За словами Олеся Гончара, «це був художник-відкривач, що дорожив свіжістю, правдивістю образів, нетерпимець до будь-якої рутизни». А творив він на рубежі прози й поезії і, працювавши в багатьох жанрах, лишив по собі неповторні, високомистецькі здобутки." (з передмови М. Острика)
Оповідання. Романи. П'єси.
Автор: Юрій Іванович Яновський (1902-1954)
Київ 1984 Наукова думка
Сторінок: 572