Новини
Cimabue (Майстри кольору: Чимабуе. Італійське видання 1976 року)
Роботи італійського майстра Чимабуе
Чимабуе (італ. Cimabue, справжнє ім'я - Ченні ді Пепо (італ. Cenni di Pepo), близько 1240 - близько 1302) - флорентійський живописець, один з головних майстрів італійського живопису періоду проторенесансу. Видання серії «Майстри кольору». 16 сторінкам кольорових табличок передують вступний нарис та покажчик підписів до репродукцій. Перевидання випуску 1963 року.
«I Maestri del Colore. No. 11: Cimabue» (Майстри кольору: Чимабуе. Випуск 11)
Автор: Ferdinando Bologna
Видавництво: FRATELLI FABBRI EDITORI, 1976
Мова: італійська
Сторінок: 24
Українська радянська скульптура (Видання 1957 року)
Ліна Костенко /В. С. Брюховецький/ (Літературознавче видання 1990 року)
Літературознавче та біографічне видання про геніальну поетесу Ліну Костенко. Нарис присвячено становленню й еволюції яскраво самобутнього таланту Ліни Костенко, видатного майстра слова, лауреата Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. В її багатогранній творчості трансформувалися кращі традиції українського фольклору та класичної літератури, відбилися громадянська позиція митця, світогляд та естетичні ідеали, втілені в експресивну, сповнену внутрішнього динамізму художню форму.
Видання містить чорно-білі фотографії Ліни Костенко та її сім'ї.
Книга сподобається усім шанувальникам творчості Ліни Василівни Костенко.
Назва: Ліна Костенко.
Автор: В'ячеслав Степанович Брюховецький (нар. 1947) — український літературознавець, педагог і громадський діяч, літературний критик, Герой України, почесний президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Головний ініціатор відродження Києво-Могилянської академії як сучасного вищого навчального закладу, побудованого на зразках північноамериканських університетів, згодом ректор і президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Член Спілки письменників України. Доктор філологічних наук, кандидат педагогічних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Входить до списку "100 великих українців", який у 2020 та 2022 роках складав журнал НВ.
Ліна Василівна Костенко (нар. 1930) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреат Шевченківської премії, Премії Антоновичів, Ордену Почесного легіону. У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», роману у віршах «Маруся Чурай», поеми «Берестечко». 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Рік: 1990
Київ,
Видавництво художньої літератури "Дніпро"
Сторінок: 260
довжина 17
ширина 12,5
товщина 2
Вага: 0,250 кг
Искусство кочевников и Золотой Орды: Очерки культуры и искусства народов Евразийских степей и золотоордынских городов (Видання 1976 року)
Історія та мистецтво золотоординських міст.
Книга відомого археолога Г.А.Федорова-Давидова присвячена мистецтву племен і народів, що жили в давнину та середньовіччя у степах Євразії, а також мистецтву Золотої Орди. На початку книги розглядається мистецтво скіфо-сибірського «звірячого стилю». Виявляються його особливості, показуються шляхи розвитку. Далі йде розбір художніх виробів ранньосередньовічних, головним чином, тюркських племен степів. Особливу увагу приділено питанню про співвідношення образотворчості та орнаменталізму у цьому мистецтві. Після цього автор переходить до аналізу давньотюркської скульптури — кам'яних статуй, поширених степах від Байкалу до Дунаю. Простежується їх еволюція та зміна семантики. Останній розділ присвячений архітектурі та прикладному мистецтву золотоординських міст. В орнаменті та формах художнього ремесла Золотої Орди можна побачити сильний вплив мусульманського Сходу, який витісняє традиції стародавнього степового мистецтва, проте пережитки його існують у степах дуже довго.
«Искусство кочевников и Золотой Орды: Очерки культуры и искусства народов Евразийских степей и золотоордынских городов». (Мистецтво кочівників та Золотої Орди: Нариси культури та мистецтва народів Євразійських степів та золотоординських міст».)
Автор: Герман Олексійович Федоров-Давидов
Видавництво: «Искусство», 1976
Мова: російська
Сторінок: 222
Томас Гейнсборо /Е. Некрасова/ (Видання 1990 року)
Життя та творчість одного з видатних англійських художників
Книга присвячена життю та творчості одного з видатних представників англійського живопису доби її розквіту. Уславлений ще за життя як портретист, Томас Гейнсборо (1727-1788) був також чудовим пейзажистом, і автор особливо підкреслює цей бік його обдарування. У книзі 150 кольорових і тонових ілюстрацій, які всебічно представляють творчість художника. Аналізуючи Творчість Гейнсборо, авторка відходить від загальноприйнятої традиції: вона не розглядає його лише як блискучого портретиста, але підкреслює визначні досягнення Гейнсборо в пейзажному живописі.
«Внесок Англії у світову скарбницю мистецтва визначається насамперед творчістю Хогарта. Гейнсборо і Констебла, які представляли три покоління художників XVIII століття. У грудні 1788 року перший президент лондонської Королівської Академії, знаменитий портретист Джошуа Рейнолдс віддав належне своєму побратиму і супернику Томасу Гейнсборо, який незадовго до цього помер, присвятивши йому чергову президентську промову до учнів Академії. Рейнолдс сказав: «Якби наша нація зробила достатньо талантів, щоб ми удостоїлися честі іменуватися англійською школою живопису, ім'я Гейнсборо перейшло б до потомства серед перших носіїв слави, що починається». Справді, цей чудовий майстер у результаті пошуків і досягнень створив яскравий образ своєї суперечливої епохи». (Зі вступу)
«Томас Гейнсборо»
Автор: Є.О.Некрасова (1905-1989), доктор мистецтвознавства, старший науковий співробітник-консультант Науково-дослідного інституту ордена Леніна Академії мистецтв СРСР. Вона виступила автором численних статей та перекладів з англійської, монографічних видань «Хогарт» (1933), «Творчість Вільяма Блейка» (1959, 1962), «Тернер» (1970), «Мистецтво англійського романтизму» (1975), «Ломоносов-художник» (1989), а також підготувала видання книги Джеймса Уістлера «Витончене мистецтво створювати собі ворогів» (автор вступної статті, укладач та перекладач, 1970).
Видавництво: «Изобразительное искусство», 1990
Мова: російська
Сторінок: 221
ОСТРІВ СКАРБІВ / РОБЕРТ СТІВЕНСОН / (Видання 1974 року)
Книга "Острів скарбів" Роберта Луїса Стівенсона — це класичний пригодницький роман, який був опублікований вперше в 1883 році. "Острів скарбів" розповідає про пригоди юного Джима Гокінса, який знаходить карту скарбів і вирушає у подорож на таємничий острів, де заховані скарби. Разом із командою на чолі з капітаном Смоллетом, Джим потрапляє у вир небезпечних пригод, що включає піратів, зрадництво і пошуки золота.
Цей роман став класикою дитячої літератури і вважається одним із найвпливовіших творів у жанрі пригодницького роману. Серед ключових персонажів — хитрий пірат Джон Сільвер, образ якого надихнув багато пізніших піратських персонажів у літературі та кіно.
Матиас Шандор / Жюль Верн / (Видання 1991 року)
Пригодницький роман відомого французького письменника.
"Матіас Шандор" - це захоплюючий роман Жуля Верна, який поєднує в собі елементи пригодницької літератури, історичного роману та наукової фантастики. Твір розповідає історію угорського графа Матіаса Шандора, який стає жертвою політичної зради і присвячує своє життя помсті.
Як і в інших творах Верна, роман насичений детальними описами наукових і технічних досягнень того часу, географічними подробицями та історичними фактами. Автор майстерно переплітає політичні інтриги, романтичну лінію та захоплюючі пригоди, створюючи динамічний та захоплюючий сюжет.
Книга демонструє характерні риси стилю Жуля Верна: поєднання наукових фактів з художнім вимислом, глибокий гуманізм та віру в прогрес людства. "Матіас Шандор" залишається одним з менш відомих, але не менш цікавих творів у багатій спадщині письменника.
Бібліографічна інформація
Назва: Матиас Шандор
Автор: Жуль Верн
Рік і місце видання: 1991, Київ
Сторінок: 400
Мова: російська
/
довжина 20,5
ширина 13
товщина 2
Вага: 0,350 кг
Лексикон словенороський Памви Беринди (Наукове видання 1961 року)
Пам’ятки української мови XVII ст.
«Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом.
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
«Лексикон словенороський Памви Беринди»
Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961
Мова: українська
Сторінок: 271
Сучасна українська акварель /Павлов/ (Видання 1978 року)
Альбом української радянської акварелі
Цей альбом – перша спроба узагальнити досягнення української радянської акварелі, представити на суд любителів мистецтва краще з доробку провідних майстрів. Типовий художник нашого часу – художник-мандрівник. Зручні в користуванні акварельні фарби ніби створені для подорожей. «Відкривши» для себе акварель як найважливіший засіб відображення дійсності, митці водночас відкрили для себе величезний світ – будівельні майданчики і підприємства, опалені сонцем степи й міста Середньої Азії і тувинські плоскогір`я, що котяться вдалину зеленими хвилями, крутолобі камчатські сопки і невгамовні далекосхідні порти… Все це прийшло в мистецтво новими мотивами, темами й образами, зробивши його багатшим і повнокровнішим. Гортаючи сторінки альбому, читач разом з художниками здійснить захоплюючу мандрівку по нашій країні і нашому часові. Резюме російською, англійською, французькою, німецькою мовами.
«Сучасна українська акварель». Альбом
Упорядник: Павлов Володимир Павлович
Видавництво: «Мистецтво», Київ, 1978
Мова: українська
Сторінок: 130
Исторический очерк Петровского Полтавского кадетского корпуса (1840-1890). Павловский И.Ф. (репринт)
Подорожі по Україні в XIX столітті /Князь Долгорукий. Путешествие в Киев/ (Репринт)
Репринтне видання подорожніх записів відомого свого часу письменника князя Івана Михайловича Долгорукого, в яких він ділиться своїми враженнями про подорож до Києва.
Тревел-блог 200 річної давності!
Путешествіе въ Кіевъ въ 1817 году
Сочиненіе князя Ивана Михайловича Долгорукаго
Рік: Репринт 2010 року
Сторінок: 220
Мова: дореформена російська
Пан Халявский Квитка Основьяненко (Видання 1950 року)
Історично-побутовий роман
«Пан Халявський» — історично-побутовий роман Григорія Квітки-Основ'яненка, написаний російською мовою. Подає знущально-критичний розріз повсякденного побуту принаймні трьох поколінь українських поміщиків кінця XVIII — початку XIX століть. Роман побудований на спогадах Трохима Мироновича Халявського про найцікавіші, на його погляд, пригоди свого життя. У творі етнографічно точно відтворено особливості тогочасного побуту, зокрема є детальний опис пригощання полковника-благодійника, становище жінки, дворової прислуги та ставлення до неї поміщиків, ознаки розкладу помісного дворянства, визначені соціальною суттю стану та умовами паразитичного побуту.
«Пан Халявский»
Автор: Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (Григорій Федорович Квітка) (1778-1843) – основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Його вважають батьком української прози. Народився у слободі Основа біля Харкова у дворянській родині. Здобув домашню освіту. Згодом навчався у Курязькій монастирській школі. У 1793 році як дворянин був зарахований на військову службу. В 1796—1797 числився ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. У відставку пішов у чині капітана. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. В 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838) (сам збирав кошти на її відкриття). Відредагував та опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Українскій Вістникъ» та “Харьковский демокрит”. Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту. З 1827 р. почав писати прозу і драматургію. Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р. У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника. Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.
Державне видавництво художньої літератури 1950
Мова: російська
Сторінок: 227