Київ. Історичний огляд (карти, ілюстрації, документи) Видання присвячене минулому і сучасному (на момент друку книги - це початок 1980-х) столиці України. Хоча текст книги, через радянське ідеологічне наповнення, певною мірою застарів, але завдяки щедрому ілюстративному матеріалу книга залишається цінним джерелом з історії міста.

Кияни княжої доби. Біоархеологічні студії. Автор: Козак Олександра Денисівна Рік видання: 2010 Мова: українська Кількість сторінок: 396 з ілюстраціями Справжня сучасна наукова книга про жителів Києва 10-13 століть. Робота присвячена підрозділу антропології - палеопатології. Джерелознавчу базу складають кісткові рештки з поховань, знайдених на території давньоруського Києва. У монографії розглядаються такі хвороби як отити, менінгіти, захворювання респіраторного тракту, а також цинга, анемія, туберкульоз, проказа, наводиться система їх діагностики на кістках та аналізується їх поширення у давньоруському місті. Окремі розділи присвячено аналізу та інтерпретації травм, професійних змін опорно-рухової системи чоловіків і жінок Києва. Демографічні показники розглядаються на тлі поширення захворювань у представників різних вікових груп населення Києва, в порівнянні з іншими містами Давньої Русі та Європи. На базі демографічних показників, виявлених травм, захворювань суглобів, патологій зубів, маркерів фізіологічного стресу, а також інфекційних захворювань виділено антропо-патологічні комплекси, які відповідають соціально відмінним групам населення. Подібні книги: 1. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. Михайло Грушевський (Репринт 1991) 2. Любецький з’їзд князів 1097 р. в історичній долі Київської Русі 3. Мистецтво Київської Русі (Альбом репродукцій 1989 року) 4. Світанок Русі. Військова справа в Україні епохи вікінгів (ІХ–Х ст.) Артем Папакін 5. Мілітарія Київської Русі (Бережинський В. Г.) 6. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі (Букіністика)

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271