Заповідники України У довіднику-путівнику наводяться короткі описи 719 геологічних пам'яток по 25 областях УРСР. До них відносяться найбільш характерні оголення гірських порід та форми земної поверхні, що мають наукову чи естетичну цінність. Це заповідники або пам'ятки природи, які підлягають заповіданню, що дозволяють зрозуміти геологічну історію території України. За основним своїм значенням геологічні пам'ятки поділені на шість типів: стратиграфічні та геохронологічні, палеонтологічні, мінералого-петрографічні, тектонічні, геоморфологічні та мальовничі. Для геологів, географів, фахівців з охорони неживої природи, а також краєзнавців та туристів. «Геологические памятники Украины. Справочник-путеводитель» (Геологічні пам'ятки України. Довідник-путівник) Автори: Коротенко Н.Є, Щириця О.С.,Каневський А.Я. Видавництво: «Наукова думка», Київ, 1987 Мова: російська Сторінок: 154

Історія найвідомішого українського вишу. У книзі висвітлюється історія становлення та розвитку Києво-Могилянської академії першого та довгого часу єдиного вищого навчального закладу на Україні та у всій Східній Європі. Розкриваються роль та місце Академії у розвитку освіти, науки, культури та суспільної думки українського народу. Досліджується її внесок у становлення української літературної мови, поетичної школи, філософських знань, історичної науки. Автор переконливо показує, що у XVII – першій половині XVIII ст. Києво-Могилянська академія грала роль між слов'янського просвітницького центру, надавала значний вплив на розвиток освіти в Молдавії, Валахії, Сербії, Чорногорії, підтримувала культурні зв'язки з іншими європейськими країнами. Для науковців, усіх, хто цікавиться історією. «Киево-Могилянская академия»(Києво-Могилянська академія) Автор: Хижняк З.І. Видавництво: «Вища школа», Київ, 1988 Мова: російська Сторінок: 262

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271