Вірші приповісті посполиті. Пам’ятки української мови. Видавництво “Наукова думка”, Рік видання: 1971 Кількість сторінок: 256 стр. Стан: задовільний, є сліди користування. Унікальна книга для колекціонерів видань пам’яток української документальної минувшини. Збірка українського поета кінця 17 - поч. 18 ст. Климентія Зіновієва. Унікальність збірки, окрім поважного віку та живої української мови часів Гетьманщини, ще й у всеосяжності тематики віршів. Фактично збірку можна було б назвати "Вірші про всі професії і на всі випадки життя". Мабуть, немає жодної теми, яку б не зачепив автор. Професії, соціальна поведінка, стиль життя - все це складено в рифмовані рядки.

Літературознавче та біографічне видання про геніальну поетесу Ліну Костенко. Нарис присвячено становленню й еволюції яскраво самобутнього таланту Ліни Костенко, видатного майстра слова, лауреата Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. В її багатогранній творчості трансформувалися кращі традиції українського фольклору та класичної літератури, відбилися громадянська позиція митця, світогляд та естетичні ідеали, втілені в експресивну, сповнену внутрішнього динамізму художню форму. Видання містить чорно-білі фотографії Ліни Костенко та її сім'ї. Книга сподобається усім шанувальникам творчості Ліни Василівни Костенко. Назва: Ліна Костенко. Автор: В'ячеслав Степанович Брюховецький (нар. 1947) — український літературознавець, педагог і громадський діяч, літературний критик, Герой України, почесний президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Головний ініціатор відродження Києво-Могилянської академії як сучасного вищого навчального закладу, побудованого на зразках північноамериканських університетів, згодом ректор і президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Член Спілки письменників України. Доктор філологічних наук, кандидат педагогічних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Входить до списку "100 великих українців", який у 2020 та 2022 роках складав журнал НВ. Ліна Василівна Костенко (нар. 1930) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреат Шевченківської премії, Премії Антоновичів, Ордену Почесного легіону. У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», роману у віршах «Маруся Чурай», поеми «Берестечко». 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Рік: 1990 Київ, Видавництво художньої літератури "Дніпро" Сторінок: 260 довжина 17 ширина 12,5 товщина 2 Вага: 0,250 кг

Збірка творів майстра психологічної прози. До збірки творів ввійшли повісті та оповідання: - На віру - П'ятизлотник - Ціпов'яз - Помстився. - Хо - На крилах пісні - Для загального добра - Посол від чорного царя - По-людському - Лялечка - Дорогою ціною - На камені - Цвіт яблуні . - Fata morgana - У грішний світ - Сміх - Він іде - Невідомий - Persona grata - В дорозі . - Intermezzo. - Як ми їздили до Криниці Дебют. - Що записано в книгу життя - Сон - Тіні забутих предків . - Лист . - Подарунок на іменини - Коні не винні - Хвала життю! - На острові . «Михайло Коцюбинський. Оповідання, новели, повісті» Автор: Михайло Михайлович Коцюбинський Мова: українська Сторінок: 621 Державне видавництво художньої літератури, Київ, 1953 Михайло Михайлович Коцюбинський. Народився 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія. Навчався в Барській початковій школі (1875 — 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись. У 1885 р. увійшов до підпільної “Молодої громади”, за що був притягнутий до судової відповідальності. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором. 1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму. У 1892 році М.Коцюбинский увійшов до таємної спілки Братство тарасівців. Коцюбинський був одним з ініціаторів створення товариства “Просвіта". Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь». 1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти. Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові, де і похований.