Новини
Болезни подсолнечника /Тихонова О.И./(Видання 1988 року)
Збірник наукових робіт для спеціалістів сільського господарства рослинницького профілю.
У статтях збірника викладено результати досліджень та рекомендації з усіх цих питань, причому об'єктами вивчення служили найбільш небезпечні хвороби, у тому числі склеротініоз, сіра та попеляста гнилі, іржа, ембелізія. Оцінено шкідливість хвороб, запропоновано способи захисту соняшнику. Описано фітопатологічні методи стосовно селекції соняшнику, методичні розробки з питань створення інфекційних фонів, способів оцінки стійкості, відборів на імунітет. Матеріали збірки становлять інтерес для фітопатологів, селекціонерів, спеціалістів служби захисту рослин, агрономів.
«Болезни подсолнечника (сборник научных работ)». (Хвороби соняшника (збірник наукових робіт)).
Редактор: Тихонова О.І.
Видавництво: Краснодар, 1988
Мова: російська
Сторінок: 94
Розміри, см.:
Довжина 26,5
ширина 17
товщина 0,7
вага 0,231 кг
Лексикон словенороський Памви Беринди (Наукове видання 1961 року)
Пам’ятки української мови XVII ст.
«Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом.
Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку.
У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів.
Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської.
Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда.
«Лексикон словенороський Памви Беринди»
Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961
Мова: українська
Сторінок: 271
Вибрані твори. Григорій Квітка-Основ’яненко (Видання 1949 року)
Класика українського письменства
Збірка вміщує вибрані твори Григорія Квітки-Основ’яненка, засновника художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.
Зміст:
- Г.Ф.Квітка-Основ'яненко. П.Волинський
Повісті та оповідання:
- Салдатський патрет
- Маруся
- Конотопська відьма
- Козир-дівка
- Сердешна Оксана
Драматичні твори:
- Сватання на Гончарівці
- Шельменко-денщик
«Григорій Квітка-Основ'яненко. Вибрані твори»
Автор: Григорій Квітка-Основ'яненко (1778- 1843), письменник, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози в новій українській літературі. Приблизно 4 роки був послушником Курязького Спасо-Преображенського монастиря. Потім повернувся до світського життя. Служив комісаром з питань провіанту в народному ополченні (1806–1807), був секретарем дворянських зборів, дир. заснованого за його участі Харківського професійного театру (1812), повітовим предводителем дворянства (1817–1828), совісним суддею, головою Харківської палати кримінального суду. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті, членом Товариства антикваріїв Півночі, був одним із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат (1812), Благодійного товариства (1812), Харківської публічної бібліотеки (1838). Наприкінці 1810 – на початку 1820-х років в харківській ("Украинский вестник", "Харьковские известия") та московській ("Вестник Европы") періодиці почав публікувати фейлетони, статті, жартівливі вірші. 1816–1817 разом з Р. Гонорським та Є. Філомафітським видавав перший в Україні журнал "Украинский вестник", був ініціатором видання альманахів "Утренняя звезда" (1833), "Молодик" (1843), першої збірки українських прислів'їв і приказок В. Смирницького "Малоросійські прислів'я і приказки. Зібрані В.М.С." (1843). У 1820-х роках виступив із першими комедіями. Його перу належать також дві книги "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" (1834–1837), низка історичних нарисів, переказів російською мовою ("Головатий" 1839; "Історія театру в Харкові", 1841; "Українці", 1841; "Переказ про Гаркушу", 1842; "Заснування Харкова", 1843 та ін.). Листувався з Т. Шевченком. Кобзар присвятив йому листа "До Основ’яненка", проілюстрував "Знахаря" і "Панну Сотниківну". Найвідоміші твори: "Шельменко-волосний писар" (1829), "Маруся" (1832), "Салдацький патрет" (1833), "Пан Халявський" (1839), "Сердешна Оксана" (1841), "Козир-дівка" (1838), "Ганнуся" (1839), "Конотопська відьма" (1833), "Сватання на Гончарівці" (1835), "Щельменко-денщик" (1838, всі три – екранізовані). Його твори перекладалися польською та болгарською мовами, 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою "Сердешну Оксану". Творчість Г. Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. (Матеріали е-Бібліотеки "Україніка")
«Державне видавництво художньої літератури», Київ, 1949
Мова: українська та російська
Сторінок: 342
Туманность Андромеды / Иван Ефремов / (Видання 1989 року)
Науково-фантастичний роман про майбутнє людства.
"Туманність Андромеди" - це визначний твір радянської наукової фантастики, написаний відомим письменником та палеонтологом Іваном Єфремовим. Роман змальовує оптимістичне бачення майбутнього людства, яке досягло високого рівня технологічного та соціального розвитку.
У передмові автор розмірковує про швидкість технічного прогресу, зазначаючи, що деякі ідеї, описані в романі, вже почали втілюватися в життя швидше, ніж він очікував. Єфремов підкреслює, що комуністичне суспільство, на його думку, надасть людству майже безмежні можливості для розвитку.
Автор також пояснює особливість роману - насиченість науковими термінами та поняттями, що покликана створити достовірну атмосферу майбутнього, де наука глибоко проникла в усі аспекти життя та мови людей.
Бібліографічна інформація
Назва: Туманность Андромеды
Автор: Іван Єфремов
Рік і місце видання: 1989, Київ
Сторінок: 334
Мова: російська
/
довжина 20,5
ширина 13
товщина 2
Вага: 0,360 кг
Избранные произведения. М. Коцюбинский (Видання 1949 року)
Переклад з української мови творів українського письменника
Зміст:
-На веру (повесть)
-Ёлочка (рассказ, перевод А. Дейча)
-Пятизлотник (рассказ)
-Цеповяз (рассказ, перевод А. Деева)
-Нюрнбергское яйцо (очерк)
-Хо (сказка, перевод А. Деева),
-На крыльях песни (рассказ)
-Для общего блага (повесть, перевод Е. Нежинцева)
-«Пе-коптьор» (рассказ, перевод А. Островского)
-Посол чёрного царя (рассказ)
-Ведьма (рассказ)
-Дорогой ценой (повесть, перевод Н. Ушакова)
-На камне (рассказ, перевод Е. Нежинцева)
-Поединок (рассказ, перевод Е. Нежинцева)
-Яблони цветут (рассказ, перевод Н. Ушакова)
-Тучи (микрорассказ)
-Усталость (микрорассказ)
-Одинокий (микрорассказ)
-Сон (рассказ)
-В грешный мир (рассказ)
-Под минаретами (рассказ, перевод Г. Шипова)
-Смех (рассказ)
-Он идёт (рассказ)
-Неизвестный (рассказ)
-Persona grata (рассказ, перевод Н. Ушакова)
-В дороге (рассказ, перевод Л. Кремневой)
-Intermezzo (рассказ, перевод Л. Кремневой)
-Поездка в Криницу (рассказ, перевод Л. Кремневой)
-Дебют (рассказ)
-Fata Morgana (повесть, перевод Н. Ушакова)
-Что записано в книгу жизни (рассказ)
-Сон (рассказ)
-Тени забытых предков (повесть, перевод Н. Ушакова)
-Подарок на именины (рассказ, перевод Н. Ушакова)
-Лошади не виноваты (рассказ, перевод А. Дейча)
-Хвала жизни! (рассказ, перевод Г. Шипова)
-На острове (очерк, перевод А. Деева)
-Иван Франко (реферат, перевод А. Дейча)
-Письма М. М. Коцюбинского к А. М. Горькому
-Приложение. М. Горький. М. М. Коцюбинский,
«М.Коцюбинский. Избранные произведения»
Автор: Михайло Михайлович Коцюбинський. Народився 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія. Навчався в Барській початковій школі (1875 — 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись. У 1885 р. увійшов до підпільної “Молодої громади”, за що був притягнутий до судової відповідальності. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором. 1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму. У 1892 році М.Коцюбинский увійшов до таємної спілки Братство тарасівців. Коцюбинський був одним з ініціаторів створення товариства “Просвіта". Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь». 1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти. Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові, де і похований.
Видавництво: «Государственное издательство художественной літературы», Москва, 1949
Мова: російська
Сторінок: 375
Определитель высших растений европейской части СССР /С. С. Станков, В. И. Талиев/ (Антикварне видання 1949 року)
Класичне видання з ботаніки. У праці "Определитель высших растений европейской части СССР" містяться унікальні матеріали про деявкі типи рослини європейської частини СРСР.
Зміст
- Предисловие - с. 3
- Введение - с. 10
- Таблицы для определения семейств - с. 30
- Тип Archegoniatae. Архегониальные - с. 73
- Класс Licopsida. Плаунообразные - с. 73
- Класс Sphenopsida. Клинообразные - с. 76
- Класс Pteropsida. Папоротникообразные - с. 79
- Класс Gymnospermae. Голосеменные - с. 92
- Тип Gynoeciatae. Песчтичные - с. 98
- Класс Dicotyledoneae. Однодольные - с. 873
- Указатель русских названий - с. 1079
- Указатель ллатинских названий - с. 1112
Книга містить багато ілюстрацій та ботанічних назв латиною.
Видання зацікавить природознавців, ботаніків, краєзнавців та любителів унікальних антикварних видань.
Назва: Определитель высших растений европейской части СССР.
Автор: Сергій Сергійович Станков (1892 - 1962) - ботанік (флорист і ботаніко-географ), професор, спеціаліст з рослинного покриву Криму та Нижегородського Поволжя, етноботаніки та історії ботаніки, педагог та популяризатор ботанічних знань.
Валерій Іванович Талієв (1872 - 1932) - ботанік і ботанікогеограф, професор, дослідник флори рослин, прикладної ботаніки, охорони навколишнього середовища; автор низки підручників, визначників рослин та науково-популярних книг.
Рік: 1949
Москва
Государственное издательство "Советская наука"
Мова: латинська, російська
Сторінок: 1149
довжина 26
ширина 18
товщина 8
Вага: 1,670 кг
Присутні відбитки печаток неіснуючих бібліотек.
Євпраксія / Павло Загребельний / Видання 1987 року
Заключний роман історичної серії відомого українського письменника та сценариста Павла Загребельного (1924-2009) про драматичну долю онуки Ярослава Мудрого, київської князівни Євпраксії, яка стала Адельгейдою Київською, дружиною Генріха IV, імператора Священної Римської імперії.
У передмові автор називає твори серії («Диво», «Смерть у Києві», «Первоміст» та «Євпраксія») «художніми дослідженнями народних доль, кожна з яких не втратила свого значення й сьогодні» і описує «Євпраксію» як «роман про жінку, про трагедію розлуки з рідною землею, трагедію втрати любові».
Сильний характер головної героїні та прагнення зберегти власну ідентичність у чужому середовищі допомагають зберегти життя і, зрештою, повернутись додому. Важливою складовою твору є зображення політичних інтриг, оскільки Євпраксія опиняється в епіцентрі боротьби за владу між імператором та папством, відомої як боротьба за інвеституру.
Назва: Євпраксія
Автор: Павло Загребельний
Рік і місце видання: 1987, Київ
Сторінок: 319
Мова: українська
Детинец Киева IX-XIII веков. Кілієвич С.Р. (Наукове видання 1982 року)
Видання про дослідження найдавнішої частини Києва – дитинця.
У монографії узагальнено та систематизовано величезний матеріал, здобутий за всю історію археологічних досліджень найдавнішої частини Києва – дитинця. На підставі аналізу та картографування археологічних матеріалів, зіставлення їх із письмовими джерелами простежено основні історичні етапи формування київського дитинця – поступове переростання невеликого городища на Старокиївській горі кінця V–VI ст. до політичного та адміністративного центру міста – столиці Давньоруської держави IX–XIII ст.. Для археологів, істориків, викладачів вузів та шкіл, робітників музеїв та всіх, хто цікавиться історією древнього Києва.
«Детинец Киева IX-первой половины XIII веков». По материалам археологических исследований.
Автор Кілієвич Стефанія Ромуальдівна
Видавництво Наукова думка 1982
Мова російська
Сторінок 176
ТВОРИ в трьох томах /Ольга Кобилянська/ (Видання 1956 року)
Класичне видання творів Ольги Кобилянської 1950-х років. Букіністична рідкість.
"Переглядаючи висловлювання критиків про Ольгу Кобилянську, зважмо на те, що серед них нема жодного байдужого, розмірено-резонерського, - всі вони пристрасні, написані з неприхованим людським захватом."
"Туга за вільною, гармонійно, верхівною людиною перетоплена в благородний сплав, образу, характеру, в гарячий сплав трагічної людської долі, - таке мистецтво Кобилянської. Не вірте спокійному полискові того сплаву. Торкніться його живим серцем, і відчуєте полум'яне горіння його нутра, повне пристрастей і муки, тільки владно сублімованої в мистецькому слові"
Твори в трьох томах
Авторка: Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-
Видання: 1956, Державне видавництво художньої літератури
довжина 23
ширина 15
товщина 11 (3 книги)
Вага: 2,730 кг
Избранные произведения 2 тома /А.Ф.Кони/ (Видання 1959 року)
Вибрані твори та спогади російського юриста 19-поч. 20 ст.
Друге видання містить, подібно до опублікованого в 1956 році, статті та нотатки, судові промови, спогади. Однак ця збірка є доповненою і для зручності користування публікується у двох томах. Том перший «Статьи и заметки. Судебные речи» містить статті та нотатки Анатолія Федовича Коні та його судові промови. До нього входять найвідоміші твори, що представляють інтерес у теоретичному плані, які не втратили свого значення і зараз. Другий том «Воспоминания» містить спогади А.Ф.Коні. У цей том поряд із опублікованими в 1956 році також є спогади про Ф.М.Достоєвського, А.П.Чехова, В.Г.Короленка.
«А.Ф.Кони. Избранные произведения». 2 тома
Автор: Анатолій Федорович Коні (1844-1927) — російський юрист, суддя, державний і громадський діяч, літератор, судовий оратор, дійсний таємний консультант, член Національної ради Російської імперії. Почесний академік Санкт-Петербурзької академії наук із розряду витонченої словесності, доктор кримінального права Харківського університету, професор Петроградського університету. Автор творів «На життєвому шляху», «Субільні промови», «Будівництво і дітей судовоїєктори», біографічного почерку «Федор Петрович Гааз», численних спогадів про колег і діячів російської культури. 1878 року суд розпорядком А.Ф.Коні виніс виправданий суд у справі Вери Засув. Керував розслідуванням багатьох кримінальних справ (наприклад, про руйнування авторського потяга, про загибель влітку 1894 року лайнера «Владимир»).
Видавництво: «Государственное издательство юридической литературы», 1959
Мова: російська
На крилах поезії вірші українських поетів (Видання 1980 року)
Збірка творів українських поетів
Українській дожовтневій поезії належить почесне місце серед вершинних досягнень світової літератури. Кращі її надбання високо цінували видатні мислителі світу. Загальновідомо, як шанували полум'яну революційну поезію Тараса Шевченка Герцен і Чернишевський. Творчість і доля найвидатнішого поета України привернули увагу Карла Маркса. Суспільно-революціонізуючій ролі імені й творчості Шевченка надавав важливого значення Ленін. Передова українська поезія на всіх історичних етапах виражала визвольні прагнення народу, його болі й радощі, найсвітліші сподівання. Сповнена прометеївського духу, вона кликала «громадою обух сталить», наближати час, коли «врага не буде супостата, а буде син, буде мати, і будуть люди на землі». Кращі українські поети минулого, черпаючи духовну силу й творчу наснагу «по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких», засвічували для людей праці «досвітні огні» революційних ідеалів, несли їм «вогонь в одежі слова», збагачували духовно. Поезії, вміщені в цій збірці, дозволяють простежити шлях, що його пройшла українська література від кінця XVIII століття.
«На крилах поезії. Вірші українських поетів кінця XVIII - початку XX ст.»
Упорядник: Гончар О.І.
Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1980
Мова: українська
Сторінок: 291
Очерки поэтического стиля древней Руси. В.П.Адрианова-Перетц (Наукове видання 1947 року)
Літературознавство про історичну тематику у давньоруській літературі.
"Твердження національної своєрідності культури давньої Русі одне з найважливіших важливих досягнень радянської історичної науки. Працями акад. А. С. Орлова, акад. Б. Д. Грекова, акад. І. Е. Грабаря, акад. С. П. Обнорського, проф. М. М. Вороніна, Д. С. Лихачова та інших радянських вчених рішуче спростовано уявлення про несамостійне, наслідувальний характер російського образотворчого мистецтва, літератури до літературної мови? 1-XVII ст. Дослідження розкрили глибокі народні витоки культури російського середньовіччя і показали, що засвоєння культурного досвіду народів, що стикалися з Російською державою, було творчим, і напрям цього засвоєння визначався тим місцевим, „своєземним” ґрунтом, де воно відбувалося. Радянське літературознавство переконливо довело, що історична тематика зайняла у давньоруській літературі у перших її кроків панівне місце і що у художньому втіленні саме цієї тематики зароджувалися і зміцнювалися ті якості російської літератури, які підтримують єдність російського літературного процесу на всьому його протязі, народність, реалізм зображення та висока виразність літературної мови." (з оригінальної передмови).
"Очерки поэтического стиля древней Руси".
Автор: В.П.Адрианова-Перетц
Видавництво Академії наук СРСР Москва - Ленінград 1947
Мова російська
Сторінок 188