Неперевершена праця про історію запорозьких козаків. Книга є найповнішим історичним дослідженням запорозького козацтва, яке охоплює період від 1471 до 1734 рр., надрукована в 1892-1897 рр., є однією з найцінніших пам'яток вітчизняної дореволюційної історіографії, важливим джерелом для вивчення історії українського козацтва. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. В першому томі висвітлюються питання соціально-економічної історії, суспільного устрою, життя та побуту запорозького козацтва, описані територія та кордони, природні умови Запорозької Січі. У другому томі висвітлюється історія запорозького козацтва від його виникнення в кінці ХV ст. до 1686 р. Описуються походження козаків, їхня боротьба проти грабіжницьких навал на Україну орд кримських -а турецьких феодалів. Значну увагу приділено дослідженню участі запорожців в народних повстаннях проти шляхетської Польщі, визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 рр. Третій том містить хронологічний виклад історії запорізького козацтва від 1686 до 1734 р. Охоплює кримські й азовські походи, історію Петрика, діяльність гетьмана Мазепи і його політику щодо запорожців, Північну війну. Висвітлює політику російського царизму щодо України, перехід козаків на чолі з Мазепою і Гордієнком на бік шведів і їхнє життя під владою Криму аж до повернення в Україну. Крім того, дана праця не написана в 1992 році, а просто перевидана на сучасній українській мові. «Історія запорозьких козаків». У 3-х томах Автор: Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940), видатний український історик, етнограф і фольклорист, археолог, письменник, лексикограф, академік АН УРСР Видавництво: «Наукова думка», Київ, 1990 Мова: українська та російська

Авторка: Руслана Демчук Рік: 2014 Кількість сторінок: 236 Національний дискурс і тема етнокультурної ідентичності набули неочікуваної актуальності після розпаду таких державних утворень, як СРСР, Югославія, фактично Грузія та Молдова. Анексія Криму й наміри розчленувати Україну зробили зазначену проблематику життєво важливою. Усталені поняття гуманітаристики щодо природності/еволюційності певних ідентифікаційних феноменів нині потребують кореляції або перегляду. Зокрема, Україна запропонувала відмінну від Росії модель соціального існування у контексті східноєвропейського простору, зумовлену як історико-культурною компонентою, так і специфічною самоідентифікацією індивідуумів. У монографії розглянуто формування української ідентичності у ракурсі репрезентативних міфологем з актуалізацією концептів "ієротопія", "храмова свідомість", "мнемотоп", "крипторелігійна поведінка", "ностальгічний міф" тощо.